Жителька Торецька з двома дітьми і кішкою через війну переїхала до Шостки
На рідне місто Ольги Разумовської Торецьк Росія напала вже вдруге. Перший раз у 2014 році, другий у 2022. Мати двох дітей залишила трикімнатну квартиру, роботу і переїхала до Шостки, де вже влаштувалась працювати перукарем. Не зважаючи на усі випробування, які випали на її долю понад усе вона любить і цінує життя.
Вона жила на лінії фронту з дітьми вісім років. Адже Торецьк з самого початку війни у 2014 році зазнав ворожого нападу і два тижні перебував під контролем бойовиків так званої «ДНР», але завдяки українській армії місто вдалось відвоювати і його мешканці продовжили не зовсім спокійне життя на прифронтовій території, адже лінія фронту проходила за три кілометри від населеного пункту і місто потрапило в зону АТО.
З сином Оскаром у 2021 році
- Були в окупації 14 діб, десь так. Але після звільнення Збройними силами України місто почало жити спокійним життям, хоч і зі звуками вибухів, які періодично лунали з лінії фронту.
Коли почалось повномасштабне вторгнення Ользі, як матері двох дітей чотирнадцятирічної Єви та семирічного Оскара стало очевидно, що вони не повинні переживати усі жахіття війни й ризикувати власним життям. 24 лютого у Торецьку вже було гаряче і вона для себе все зрозуміла. При одній згадці про ті дні, в Ольги на очі навертаються сльози:
Наслідки ворожих обстрілів
- Я одразу забрала дітей, було лише дві хвилини на моє рішення, що потрібно тікати забирати малих і тікати. Це були дві сумки клітчасті китайські, двоє дітей і кішка Маруся. На евакуаційному потязі ми виїхали з Краматорська виїхали. Я прийняла рішення 28 лютого, 7 березня була в Полтаві, у мене там родичі проживають в селі. Вони влаштували нас в гуртожиток, де ми певний час проживали. Потім ми приїхали сюди.
Діти на фоні одного з символів Шостки
Переїхати до Шостки запропонувало подружжя військовослужбовців, які нині захищають Україну і просто дали ключ від своєї оселі матері з двома дітьми.
- Вони просто сказали живіть, а вони самі на лінії фронту. Вони там були в Донецькій області. Ми тут офіційно знаходимось, офіційно працевлаштовані і платимо податки.
У рідному місті через постійні обстріли й руйнування люди живуть на межі гуманітарної катастрофи, тому поки Ольга не бачить там майбутнього для своїх дітей.
- Зі зв’язком там великі проблеми, немає світла, газу немає зовсім, немає зовсім води. Немає сенсу повертатися в то місто. Навіть, коли все скінчиться, місто настільки зруйноване, що не придатне до життя. Всі, хто міг виїхати.
Ольга приїхала у зовсім незнайоме місто, але завдяки небайдужим людям почувається тут комфортно.
- Мені дуже допомогли у вашому місті. Я дуже вдячна соціальній службі, в 16 кабінеті є чудова жіночка Галина Іванівна, передаю їй вітання. Дякую дівчатам з податкової. Мені допоміг дуже депутат з партії «Слуга народу», я зверталась у їх офіс на Депутатській вулиці. Майже за добу він все вирішив., те, що я не змогла зробити сама. Я дуже вдячна цим людям.
Довоєнне фото
Попри усі випробування долі, жінка не пала духом.
- Це найголовніше. У мене є знайомі, які служать в лавах ЗСУ, за них я постійно молюсь. Я подумки постійно з ними.
У внутрішньо переміщених осіб усе попереднє життя часто вміщується в один рюкзак, тому усе матеріальне відходить на другий план.
- Я вже навчилась не прив’язуватись до речей. Я настільки люблю життя, що не прив’язуюсь до речей. У мене там залишилась трикімнатна квартира з ремонтом. Але я полишила її, знаючи, що найголовніше це життя моїх дітей і моє. В мене буде нова чашка, нова ваза і новий дім. Це наш вибір, вибір кожного, як жити. Я знаю, що я можу.
Ольга за фахом майстер-перукар, барбер, на досягнутому не зупиняється, продовжує удосконалювати свої знання, навчається. За ці чотири місяці війни її життя змінилось кардинально і це не лише зміна місця проживання, це якась внутрішня трансформація, про що свідчать татуювання на її руках, адже маки, пшениця, тризуб і інші українські символи.
Після повномасштабного вторгнення з’явились бажання говорити українською мовою і це в неї вже добре виходить. Нещодавно родина збільшилась, Ольга на вулиці підібрала покинуте кошеня, вона, як ніхто інший знає, як це коли немає дома.
