У 50 стала на гірські лижі, після 60 підкорила Говерлу, про шосткинку, яка не підкорюється рокам
Тетяна Миколаївна Ладинська за освітою вчитель хімії та біології. Після закінчення Сумського державного педінституту ім. А. С. Макаренка понад 40 років прищеплювала дітям любов до природничих наук. Попри шановний вік не зупиняється на досягнутому, працює на волонтерських засадах й відкриває для себе нові види активної діяльності.
- Після університету, за робочим направленням, обирала саме лісисту місцевість, там де є ліси і річка, тому що в рідному Буринському районі – голий степ. Нічого немає. Тому мене направили в Шосткинський район в село Івот. Там вийшла заміж, працювала в Івотській школі. Потім переїхали до Шостки.
МРІЯ ПРО ГОВЕРЛУ
Маючи двох дітей, сина та доньку, Тетяна зізнається, що саме вони стають «мотиваторами» на шляху до активності. Раніше вчителька навіть подумати не могла, що вдасться до підкорення вершин, але щорічний відпочинок у Карпатах із сім’єю, породив у жінки мрію зійти на Говерлу. Відтоді й почався довгий шлях до її втілення.
- Ця мрія, мабуть, була не з дитинства. Тому що з дитинства я можливо й не знала про Говерлу. Так, по географії гори Карпати існували, але Говерла… Найвища точка 2061 м над рівнем моря – я знала, а щоб мріяти – такого не було. Але в майже в 52 роки ми з донькою поїхали в Міжгір’я до Карпат, а далі на озеро Синевир. Там я побачила зимові Карпати з неймовірними смереками і засніженими вершинами.
І ось тоді у мене з’явилося бажання, хоча вік був уже явно не туристичний. Я свою доньку просила: Юленько, давай підкоримо Говерлу. Вона відповідала, що обов’язково підкоримо, але так і не траплялось. Тому ми кожного року їздили туди. На одному із невеличких курортів, на схилах, деколи падаючи, я навчилася кататися на гірських лижах. Потім ми знову були в Буковелі. І Говерла там проглядається: вона темніє чорною плямою вдалині. Тоді мрія підсилилася.
Роки йшли, а реалізувати своїх бажань так і не вдавалося. Та заповітна мрія втілилася несподівано, розповідає Тетяна Миколаївна.
- Я мріяла-мріяла. Тут уже 60 років, 62, 63. І раптом доня відправляє мене в санаторій в Трускавець. Там в холі висіло оголошення, що набирається група на Говерлу. Я одразу підійшла і купила квиток. Хоча жіночка у касі запитала: а може Вам не по віку? Це артеріальний тиск, може схопити серце, і там же треба три з половиною години підійматися. Я сказала, що витримаю. І витримала!».
Увесь час вона йшла за гідом «п’ята-в-п’яту», бо боялася відстати. Зізнається, що було надзвичайно важко. Проте, незважаючи на складні перешкоди, про своє рішення не жалкує.
- Думала важко, але сказати важко – не те слово. Спочатку вогке коріння смерек знизу схилу. Воно було переплетене, а напередодні пройшов дощ. Двох людей вбило на Говерлі за день до цього, вдарила блискавка. Я ковзалася, найбільше боялася перечепитися. Травма, мабуть, в такому віці була б недоречна. Але, Бог, Всесвіт, гарний настрій і мрія мене рухали вперед. Я подолала коріння, далі дрібні камінчики. А потім пішли величезні валуни і дуже вузькі проходи між тисом ягідним, чагарниками. Десь доводилося повзти рачки. Де я розуміла, що можу ногу не підняти, я бралася за камінці руками і дерлася, не відстаючи від гіда. Потім подув такий пронизливий льодяний вітер, у нас померзли руки, ми натягнули каптурі наших капюшонів. Але ми не здавалися».
На вершині, розповідає Тетяна, їх затишно зустрічали безліч синьо-жовтих стягів, стовп, який символізував Говерлу і маса людей, які ходили, співали гімн, обнімалися, плакали. Звичайно, це викликало у неї неабиякі емоції:
- У мене полилися сльози від першої хвилини. Це не я плакала, це мене торкався Бог. Він мене почув і підтримав. І вони текли-текли. Але я з усіма співала гімн, бо відчула щастя. У мене не було ніякого тиску, не було підвищеного серцебиття. І знаєте що іще? Я була молодою. Це щастя відчути себе на 30 років, а то і на сорок за свій вік молодшою і це те, що, мабуть, дає якість життя. Я живу за принципом не просто жити, а жити якісно. А якісне життя – це рух і активність. Що забажала, те і зробила. Говерлу подолала, на лижах катаюсь, на велосипеді 20 км їжджу туди і назад до Івота, по три рази на тиждень. А ще прання, город, тварини…
ПІДКОРЕННЯ АЛЬП
Проте не однією Говерлою обмежилась Тетяна. Раніше, в зимову пору підкорювати вершини засніжених Альп вони з донькою їздили до Італії. Незважаючи на вік і невеликі навички ковзання на гірських лижах, жінка подолала червону трасу, якою катаються досвідчені спортсмени.
- У Буковелі я катаюся по синіх трасах виключно. Це найнижчі. Вони стрімкі, але під силу. Червоні – це більш високі й небезпечні. Чорні – то взагалі стрімкота. І коли ми приїхали і побачили, що усі траси червоні, то висота там сягала майже до трьох кілометрів. Там був льодяний холод, а сонце яскраве, випалювало очі, тому ми одягали обов’язково окуляри.
ЗАБІГ ІЗ ПЕРЕШКОДАМИ
Тетяна виявилася не тільки активною прихильницею гір. Вона брала участь у забігу із перешкодами «Legion Run», що проходив у Києві, де фінішувала разом із донькою та її командою.
- Знову-таки знайшла забіг через доню. В їхній організації прийнято єднання команди у якихось цікавих заходах, тому компанія їм оплатила участь. А я заплатила 1200 гривень, бо теж хотіла. Це було в 2019 року. Боялася, що серед молоді можливо донці буде соромно, що поряд із нею мама уже у віці. Мій вік написаний на обличчі, тому вже зрозуміло, що я немаленька дівчинка.
Під час забігу на його учасників чекало чимало випробувань:
- Це були різні випробування, довжиною в 5 кілометрів. Ми й повзли під колючою проволокою в грязюці, стираючи коліна об дрібнесеньке каміннячко, потім ми пірнали в такі ями, заповнені льодом, а туди треба пірнути і вилізти. І відстань доволі велика. Я з цим впоралась. Потім треба було піднятися на 7 метрів у висоту і спливти з гірки в глибоченний басейн, бігти, залазити на різні перешкоди. Я, звичайно, одну перешкоду оминула, бо зрозуміла, що для неї товстувата і не залізу. В іншому впоралася.
Перед фінішем треба було пливти 500 метрів водою. Кросівки бовталися на плечі, ми плили командою і я була щаслива, бо молодь навколо мене і я серед них. І знову відчуття молодості і якості життя.
ПЕРШИЙ РІК НА ПЕНСІЇ
Цього року Тетяна Миколаївна пішла зі школи на пенсію за віком. Настання спокою та відпочинку спочатку збило її з пантелику:
- Які активності придумаєш, коли ти на пенсії? Усі казали мені: займайся городом, більше буде часу для рукоділля, але город встигала і раніше так обробляти. Я дивилась – донька працює, син працює, чоловік на пенсії, йому нецікаво нічого крім відпочинку. А в мене було відчуття якоїсь порожнечі. Тому поїхала в Гостомель працювати з тваринами, набула досвіду опікування тваринами, познайомилася з дуже цікавою людиною – Асею Вільгельмівною, яка в 2001 році викупила за власний кошт, заклавши квартиру, запущений корівник і почала збирати безпритульних собак.
Під час забігу на День міста
Керівниця притулку надихнула Тетяну продовжувати активне життя навіть на пенсії. Тому вона, разом із Асею Вільгельмівною допомагала рятувати тварин, лікувати і будувати нові вольєри:
- Асі уже 79 років. Але це така активна жіночка, малесенька, така дрібнесенька. Я дивилась і думала, яка вона молодець. Знову їздила до неї навесні, допомагала, зробила малинник. Зараз із нею дружимо. Там цікавенні люди. Просто скарб української нації.
Завдяки досвіду роботи в Гостомелі, Тетяна повернулася додому натхненною і поділилася роздумами стосовно майбутнього:
- Мабуть оцей рік мені давався для того, щоб я подивилась на життя під іншим кутом. І стало зрозуміло, що важливе, які можливості ще є.
Я його буду використовувати, тому що, мабуть, життя на пенсії простою домогосподаркою це трішечки поки не про мене. У мене ще є час років на десять.
Тепер колишня вчителька має нову мрію – навчитися грати у великий теніс. Про гори також не поспішає забувати. Має плани повторно піднятися на Говерлу, тільки уже не з гідом, а з рідними.
