40 днів без спортивної легенди Шостки: Арнольд Меняйло назавжди в пам'яті своїх вихованців
40 днів минуло з того сумного дня, коли тренер з легкої атлетики Арнольд Меняйло пішов у засвіти. Його серце зупинилось 23 березня на 83 році життя. Його не стало, але пам'ять про нього живе в серцях його вихованців і колег.
Арнольд Петрович був не просто тренером, він був другом, наставником, мудрим провідником для багатьох людей. Його ентузіазм, відданість справі та щира любов до спорту надихали всіх, хто його оточував.
Прийшов на посаду тренера після Київського інституту фізичної культури.
Арнольд Петрович не просто тренував спортсменів, він виховував чемпіонів
Завдяки його невтомній праці, мудрому наставництву та щирій вірі у своїх підопічних, з його секції вийшло безліч талановитих спортсменів високого класу: серед них майстри спорту, кандидати в майстри спорту, спортсмени – розрядники, переможці та призери міжнародних змагань.
Зустріч з братами Васильєвими
Серед них Людмила Михно, заслужений вчитель фізичної культури, тренера КДЮСШ Інна та Олександр Терех, які продовжують його справу, тренер Роман Павленко, брати Микола (майстер спорту міжнародного класу) і Олександр Васильєви (заслужений майстер спорту), які починали свій шлях до вершин спортивної майстерності під керівництвом Арнольда Меняйло.
Стояв горою за своїх вихованців і давав їм важливі життєві уроки
Він володів рідкісним даром бачити в кожному учню потенціал і розкривав його таланти. Він не просто навчав дітей, він давав їм багато життєвих уроків, які залишаються в пам’яті на все життя.
Перше дитяча згадка про Арнольда Петровича у його вихованця Ігоря Салдиги була ще до першого класу школи, коли тренування відвідував його старший брат Геннадій. У вересні 1991 року відбулось і його перше тренування, причому тренер його запросив особисто, сказав, що пора займатися спортом.
- Тоді він мені здавався таким великим кремезним суворим дядьком. У нас було по п'ять тренувань на тиждень. Здається, це була єдина секція в спортивній школі, де було стільки тренувань.
Для дітей він був не просто тренером, він був наставником, другом і батьком. Він завжди вірив у своїх вихованців, навіть коли вони не вірили в себе. Він мотивував працювати над собою, ставати кращими, не здаватися.
Тренер був суворим, але справедливим. Він завжди захищав своїх спортсменів від поганого впливу вулиці. Ігор згадує і розповідає про спортивні табори у Пирогівці, коли загони складались зі спортивних секцій:
- Це були 90-ті рр.. Я тоді був там зовсім маленьким, але були старші хлопці там по 14, 16 років з нашої секції. Тоді процвітали групування, ходили район на район і до нас прийшли з іншого загону хлопці, якісь стосунки зі старшаками з'ясовувати. Ну Арнольд Петрович дуже не церемонився з ними. Я бачив власними очима, як ці всі бешкетники вилітали просто з палати в прямому сенсі слова. Він був горою за своїх вихованців, нічого не боявся і не думав про наслідки.
Геннадій Салдига з тренером Арнольдом Меняйло
Брат Ігоря Геннадій згадував про збори в Ялті, які завжди проходили навесні. І там до наших шосткинських спортсменів причепились місцеві, так їм теж дісталось від тренера, який ніколи не давав образити своїх дітей.
Його тренування були не просто уроками, а справжніми уроками життя, де кожен отримував не лише спортивні навички, але й уроки дисципліни, відповідальності.
- Особисто мене він привчив до дисципліни та самоорганізації Я пам'ятаю що ми вчилися якийсь час на другу зміну в школі, а тренування було на восьму годину ранку і якщо я не приходив, тренер телефонував на домашній телефон і будив, як завжди з таким тонким відчуттям гумору казав: «Ти там що тест на пожежника здаєш? Давай збирайся і швиденько приходь». Тому пропустити було не можливо. Це мене привчило до ранкової дисципліни, до прокидання без будильника.
Він відрізнявся такою сучасною педагогічною методикою тренування
За наставництвом тренера кожний спортсмен вів свій щоденник, де записував своє самопочуття, слідкував за сном та навантаженнями, здійснювався контроль ваги. Потім ті щоденники тренер перевіряв, коригував навантаження. Це був самоконтроль і слідкування за відновленням організму.
- Він дуже сварив і займався індивідуально, вів педагогічні бесіди з тими хлопцями, які погано вчилися, попереджав: «Якщо будеш погано вчитися, то не допущу до тренувань, тоді ми зі спортом розпрощаємося».
Тренер вважав, що спорт має стимулювати до найкращих результатів.
Арнольд Петрович використовував дуже цікаві методи тренувань:
- Оскільки я постійно ріс, у мене не було хорошої витривалості, тому я бігав короткі дистанції: 60-100 метрів, іноді з бар'єрами. Щоб розвинути швидкість старту, наш тренер використовував незвичайні методи. Вправи з опором: ми прив'язувалися в парах широкою резинкою й тягали один одного. Це допомагало відчути опір і краще розігнатися на старті. Вправи з обтяженням: Ми носили на плечах хомути - шини, наповнені піском. Це робило біг важчим, а потім, коли знімали обтяження, здавалося, що біжиш дуже легко. Ці та інші цікаві вправи допомагали нам розвивати різні фізичні якості та навички.
Такий нестандартний підхід до навчання робив тренування не лише ефективними, але й веселими та незабутніми.
Тренер-поет: римував життя та спорт
Подружжя Терех, згадують, що він був закритою людиною і рідко ділився особистим, якщо щось у нього спитають, зазвичай віджартовувався. Він мав ще один талант, який здавалось зовсім далекий від спорту. Він писав вірші. Сам жартував:
У газеті «Полісся» за 24 жовтня 1989 року вийшла замітка "Зустріч з читачем" в якій згадується про літературно-музичний вечір присвячений 30-літтю читацького стажу тренера ДЮСШ Арнольда Меняйло.
Там згадується, що Арнольд Петрович свій вільний час присвячував поезії, добре знав чужі вірші і писав свої. На цьому вечері вони звучали, а також були виконані пісні та романси написані на його вірші. А ще Інна Терех згадує, що йому могли зателефонувати розповісти про якусь людину і замовити вірші на її честь і він за 30 хвилин міг написати таку посвяту. А учні пригадують, як часто у потязу, коли їхали кудись на тренування, він щось писав.
У Арнольда Меняйло два сини, які нині живуть за кордоном. Останні роки він мав дачу у селі Чапліївка, куди їздив на все літо.
Вік нещадно стукав у двері, залишаючи на тілі Арнольда Петровича свої безжальні сліди. Суглоби, колись пружні й сильні, почали піддаватися нещадному впливу часу, змушуючи його шукати опору в двох паличках. Стадіон, немов магніт, тягнув його до себе. Там, серед зеленого килима та галасливих трибун, він відчував себе живим, потрібним, частиною чогось більшого. Його присутність на стадіоні була не просто даниною минулому, це був гімн стійкості й незламності людського духу. Арнольд Петрович, наперекір підступним рокам, що забрали його здоров'я, зберіг у серці ту ж любов до спорту, яка колись запалила його душу. Цей вогонь і досі горить у серцях його вихованців.
