«Мамо, я хочу жити!»: Крик дитини зробив шосткинку волонтеркою 24/7. Чому вона продовжує допомагати

До Дня волонтера. Шосткинка Влада Воробйова балансує між обов'язками матері та цілодобовим волонтерством. Військові дзвонять їй навіть вночі, а емоційний вантаж настільки важкий, що, за її власним зізнанням, вона і багато інших волонтерів уже «сидять на антидепресантах». Але, попри все, вона продовжує допомагати, бо в той критичний момент, коли в слухавці кричала 7-річна дитина із Середино-Буди: «Я хочу жити!», вона зрозуміла — кинути волонтерство зараз не може.

Нічна зміна: «Треба було десь взяти бензин»

Волонтерство для Влади Воробйової — це не графік з 9:00 до 17:00. Це постійна готовність, особливо для захисників, які воюють на найбільш гарячих напрямках Сумщини. Влада стала волонтеркою ще у 2022 році. «Якщо вони дзвонять вночі, то я розумію, що їм потрібна негайна допомога. Це можуть бути або ліки, або бензин, або навіть їжа. Вони ж не всі виходять на зв'язок вдень... Я ніколи не відмовляю. Звісно, інколи діти реально відходять на другий план, і ти просто розриваєшся між волонтерством та бути мамою. Інколи стараюсь це суміщати — брати з собою дитину, кататися з нею, вона там знайомиться з хлопцями», — говорить Влада.

Ця цілодобова готовність призводить до ситуацій, які здаються сюжетом для військового екшену. Одного разу вночі, під час посилених обстрілів Шостки, Владі подзвонили військові, які застрягли в полі. Це був час, коли Шостку особливо сильно обстрілювали. «Їм треба був бензин. Усі були на позиціях. Ну його ж треба було десь взяти. Слава Богу, в мене завжди 5, 10, 20 літрів є на складі. Я брала цей бензин з каністрою і йшла в ботиночках по грязюці, по полю, щоб вони залили бак. Це було вночі», — згадує волонтерка.

Крик дитини став поворотним моментом

Окрім допомоги армії, Влада бере активну участь в евакуації та розселенні родин з прикордонних територій, які перебувають під щоденними обстрілами.

«З початку року, з січня місяця, я вже перестала рахувати, коли було вже 276 сімей, — ділиться Влада масштабами своєї роботи. — Зараз, я думаю, вже більше 300, може навіть до 400 сімей». Вона пояснює, що не завжди може допомогти знайти житло у самій Шостці, оскільки місто «не гумове», і людям доводиться шукати прихисток у районі або інших областях.

Та був один момент, який остаточно перетворив її на волонтера 24/7. Тоді був обстріл Середино-Буди і Владі подзвонила ителька цього населеного пункту з проханням допомогти її родині евакуюватись.

«Я чула у слухавку, як дитина цієї жінки кричала: ‘Мама, мама, я хочу жити!’. Я чую ці крики, вибухи та як щось падає... Я зрозуміла: треба вивозити їх, забирати звідти, інакше буде біда. Це гра зі смертю. І в той момент зрозуміла, що мені буде тяжко й іншим людям відмовляти».

Ціна емпатії: Вигорання і біль за безпомічних

Постійний контакт із чужим горем має свою високу ціну. «Емоції вимкнути дуже тяжко. Буває так, що покладу дитину спати і можу просто лежати, плакати, — зізнається волонтерка. — Скажу чесно, деякі волонтери, такі як і я, вже сидимо на антидепресантах. Бо ти кожну сім’ю, кожен біль, кожну проблему пропускаєш крізь себе. Це морально дуже тяжко».

Найбільш болючим залишається усвідомлення власних обмежень, адже вона не може надати фінансову підтримку. «Я не всесильна. Звичайно, буває, що дзвонять люди з хронічними захворюваннями, вони потребують якогось лікування або підтримки фінансової, то, на жаль, в мене немає змоги надати їм цю допомогу. Це в першу чергу потребують онкохворі люди, люди з інвалідністю, які отримали травми внаслідок російської агресії, та діткам, у яких психологічний стан дуже травмований від прильотів», — підкреслює вона.

ADRA-Центр: Від іграшок до брендового одягу

Влада очолює у Шостці пункт гуманітарної допомоги ADRA-Центр, де видається одяг та інша допомога тим, хто цього потребує.

«Я взагалі, коли відкривала цей центр, у мене був сумнів, — ділиться Влада. — Але зараз у нас не просто одяг. У нас буде стояти чайничок, тобто люди, якщо замерзнуть, можуть погрітися, посидіти. Ми напоїмо кавою, чаєм. Діток пригостимо солодощами, там якісь може іграшки вони собі знайдуть».

За словами Влади, Шостка довела, що люди не є жадібними. Речі приносять з різних причин: «У мене один найбільший плюс — немає ніяких категорій для населення, щоб отримати речі... Є люди, які приносять, кажуть: ‘Ми там трошки набрали ваги, не влазимо в усі речі. Краще віддамо людям, кому потрібніше, ніж будемо викидувати’. А є такі, що просто принесли й пішли. У нас висять такі фірми, як Zara, H&M, Adidas, Nike. Багато взуття оригіналів. Навіть була баскетбольна футболка, лімітована версія, яка коштувала 4700 грн».

Найбільш зворушлива історія пов'язана з весільною сукнею.

«Це було на другий день відкриття ADRA-Центру. Дівчинка принесла плаття, воно було в чохлі. Каже: ‘Випускний відмінили, мені його шкода викидати. Може комусь підійде’. Воно таке нейтрального кольору, з вишивкою, — розповідає Влада. — Я його повісила, заходить інша дівчина, яка шукала плаття для розпису. Воно на неї сіло, як на неї шите... Вона забрала його. Потім скинула мені фотографію, що у них відбулось вінчання, і вона була саме у цій сукні. І наречений, до речі, захисник нашої країни. Він зараз на Покровському напрямку».

Символи та майбутнє: «Тримайся, мала!»

На прохання назвати три предмети, які найкраще символізують її волонтерський шлях, Влада назвала несподівані речі:

• Цукерка «Алёнка» (Москва): Передана нашими захисниками. Вона випала з кишені 200-го російського військового. «Я її поклала, як... на згадку, що хлопці відпрацювали. Нехай вона лежить», — пояснює Влада, визнаючи, що любить такі «штучки».

• Картина від холпців з ППО: Велика картина, подарована захисниками з ППО на її 34-річчя. Вона висить у неї вдома і нагадує про веселих хлопців. Деяких з них, на жаль, вже немає серед живих.

• Власна фізична сила (і дзвінок о 3-й ночі): Хоча це не предмет, Влада згадує про свій несподіваний фізичний резерв: «Хлопці беруть по ящику і їм тяжко, а я по два заношу. Вони кажуть: ‘Влад, будь ласка, постав, не позорь нас!».

Влада зізнається, що мріє повернутися до «звичайного» життя, коли настане мир, бо відчуває, що її ресурс вичерпується.

«У мене було дуже багато питань до себе, чи хочу я далі бути волонтером. Я дуже хочу на роботу, дуже хочу. Я думаю, мене люди зрозуміють. Я піду обов’язково на роботу, а зараз, поки буду допомагати людям, поки не закінчиться війна», — каже вона.

Але якщо б вона могла звернутися до себе у минулому, до 23 лютого 2022 року, її слова були б максимально короткими і чесними:

«Я б сказала: ‘Тримайся, мала!’ Тому що пахать тобі і пахать. А що робити? Хто як не я? Я інколи кажу: ‘Якщо я зараз це не зроблю, хто це зробить?’ Ну, ніхто», - підсумовує розмову волонтерка.

Авторка: Євгенія Павлова