Вальс у сховищі та мрії про Блекпул: історія успіху єдиного у Шостці ансамблю бального танцю
У січні весь світ відзначав День хореографа — свято тих, хто перетворює рух на мистецтво. Для прикордонної Шостки цей день має особливий підтекст. Попри постійні виклики та тривоги, у місті діє понад 10 основних танцювальних колективів та приватних студій. Більшість із них працює на базі комунальних закладів культури, розвиваючи сучасні чи народні напрями. Проте є ніша, де панують класична грація, латиноамериканський драйв та витончена дисципліна — і це бальні танці.
Сьогодні ансамбль «Реверанс» Центру естетичного виховання «Юність», — єдиний колектив у Шостці, який професійно навчає цьому мистецтву. З 2016 року його очолює Марина Барсукова, яка за цей час зуміла не просто зберегти колектив, а перетворити його на справжню танцювальну еліту регіону.
«Мега-всесвіт бального танцю»
Коли заходиш до зали (а останнім часом — до облаштованого сховища), розумієш: тут панують свої закони. Керівниця колективу Марина Барсукова зізнається, що з роками її сприйняття професії стає дедалі масштабнішим.
«Взагалі, з кожним днем, коли я працюю, для мене бальний танець розкривається як окрема ціла галактика. І це такий прекрасний світ, де багато всього яскравого, незвіданого, неймовірного... Постійно хочеться вивчати, відкривати щось нове і відкривати своїх вихованців саме в цій галактиці. Це просто мега-всесвіт», — ділиться Марина.
Зараз у «Реверансі» займається близько 70 дітей віком від 4 до 17 років. Проте останнім часом нижня вікова межа стала доволі умовною. До зали все частіше батьки приводять трирічних малюків.
Фото надані Мариною Барсуковою
«Я дуже довго від цього відмовлялась, але зараз розумію, що іноді в три з половиною рочки діти приходять такі серйозні, такі старанні. Найперше — це вивчити ритми. Вони можуть бути простими, на три чи чотири рахунки. Іноді ми разом з ними вчимося взагалі рахувати, бо не всі ще знають цифри. Але вони роблять це настільки професійно у свої три роки! Вони дивляться на мене, повторюють кожен рух, навіть коли я просто тягнуся до колонки увімкнути звук — вони тягнуться за мною», — говорить хореографиня.
Шлях до визнання
Дивлячись на те, як Марина професійно ставить пари на паркеті, важко повірити, що колись вона не бачила себе в ролі наставниці. Її творчий шлях розпочався у селищі Вороніж, де вчителька місцевого будинку культури, яку Марина називає «танцювальною мамою» — Лариса Вікторівна Бонько, — зуміла запалити в дівчинці той самий незгасаючий вогник.
«Якщо чесно кажучи, я не мріяла бути саме тренеркою або керівницею. Просто мені дуже подобалось танцювати. Але завдяки величезній любові до танцю, яку нам прищепила наша перша вчителька, я побачила, що все ж таки можу спробувати. Років у 13-14 я вже починала навчати своїх однолітків. Ми постійно відпрацьовували в школі, в коридорах танцювали, на вулицях танцювали... І я зрозуміла, що в мене виходить навчати інших», — говорить Марина.
Цей досвід переріс у справжню майстерність. У 2025 році на всеукраїнському рівні Марина Барсукова отримала почесну відзнаку «Тренер року».
Краса вимагає характеру
Бальні танці — це не лише про гарні сукні. Це про фізичну витривалість, де кожен крок має бути вивіреним до міліметра. Марина розповідає про свої улюблені напрями з особливим азартом:
«Мені подобається латиноамериканська самба. Вона активна і потребує дуже класної техніки. Якщо ти танцюєш професійно, глядач ніколи не помітить, що це важко, хоча технічно це виконати просто нереально — це потребує дуже багато роботи. А в європейській програмі мій фаворит — віденський вальс. Коли пари кружляють по паркету — це і є справжня краса», — зазначає Марина.
Проте краса вимагає характеру. Особливо зараз, коли Шостка перебуває у статусі прикордонної території, а тренування часто супроводжуються звуками сирен. Шосткинська хореографиня пригадує розмову з колегою, суддею Ліги танцю України:
«Він мене запитав: "А як ви в такому місті, з постійними тривогами, займаєтесь?". І я тоді сказала: у нас є можливість сьогодні прийти в танцювальний зал. Завтра ми можемо не повернутися в цей зал. І тому, або ми сьогодні працюємо, відпрацьовуючи так, як в останнє. Оця сила зібратись і дає нам можливість показувати результати».
Фото надані Мариною Барсуковою
Психологія «обнімашок» та мрії про Блекпул
Керівниця «Реверансу» зізнається: іноді дітям буває дуже важко. Бувають сльози після невдалих виступів чи виснажливих тренувань. У такі моменти Марина перетворюється на психолога.
Фото надані Мариною Барсуковою
«Я розумію, що до кожної дитини треба підхід. Якщо комусь треба невеличка пауза, я зразу питаю: "Обнімашки?". Ми стоїмо, обнімаємось, трошки плачемо. Тут у мене намокає форма від їхніх сліз, буквально дві хвилини — все пройшло, зібрались. Все, ми працюємо. Ми часто стаємо в коло після турнірів і я питаю: чи готові ви зараз зняти сукні, метелики й більше не прийти на танці? Практично всі відповідають — ні», — розповідає Марина.
Результат цієї стійкості — полиці, заставлені кубками. Особлива гордість — пара Амелії та Макара, які у 2025 році двічі виборювали абсолютну першість на великих турнірах. Але Марина Барсукова не зупиняється. Вона вже наклеїла на свою «карту бажань» фото з Блекпулу — найпрестижнішого у світі турніру бальних танців у Великій Британії.
«Мені уявляється, що років через 10 "Реверанс" — це буде не просто колектив, а ціла мережа. Багато маленьких підрозділів, де мої вихованці будуть викладати. Я мрію про фінал професіоналів у Блекпулі. Ми хочемо давати якісну освіту нашим дітям, щоб вони могли розповідати про Шостку, і бальний танець на світовому рівні. Бо якщо ти танцюєш душею, то будеш танцювати й на паркеті», - підсумовує розмову керівниця "Реверансу".
Авторка статті: Євгенія Павлова
