Більше ніж служба: поліцейська з Шосткинщини розповіла про дитячі драми та загрози на кордоні
Через постійну загрозу ворожих обстрілів життя дітей на Шосткинщині давно перейшло в онлайн. Наразі в самому розпалі літо, проте на вулицях прикордонного Ямполя малечу зустріти важко — майже всі сидять удома. Попри спеку, побачити когось із підлітків біля місцевих водойм теж практично неможливо: безпекова ситуація диктує свої суворі правила, позбавляючи дітей звичайних літніх канікул, купання та відпочинку. Замість цього — смартфони та години, проведені в інтернеті. Охороняти безпеку та права малечі в таких умовах — завдання ювенальної поліції, яка 8 липня відзначає своє професійне свято. Саме до Дня ювенальної превенції ми підготували цей матеріал про тих, хто щодня рятує дитячі життя на самому лінійному рубежі.
Капітан Олена Фараонова працює в органах уже десять років, п'ять із яких — дитячим інспектором. Під опікою правоохорониці одразу три прикордонні громади: Ямпільська, Свеська та Дружбівська. Проте її робота — це не про кабінетні звіти, а про реальну допомогу тим, хто опинився в біді.
«До поліції взагалі привело, мабуть, знаєте, таке покликання, — ділиться Олена Фараонова. — Чомусь хотілося мені в дитинстві всіх захищати, допомагати. Чи то тваринам якимось, чи заступитися десь, може, за менших, за слабших на вулиці чи в школі. Воно змалечку в мені жило. З 2015 року працюю безперервно, маю лише планові щорічні відпустки, весь інший час — на службі».
Евакуація: господарство тримало людей до останнього
Одним із найскладніших етапів служби для Олени стала обов'язкова евакуація родин із дітьми з п'ятикілометрової зони прикордоння — зокрема з сіл Марчишина Буда та Чуйківка. Головна складність полягала в тому, що батьки трималися за свій побут та нажите роками господарство.
«Батьки питали нас: "Чому я маю залишати свій дім, господарство, город, худобу і кудись виїжджати? Якщо я тут можу забезпечити дітей усім необхідним, у мене є все для цього, я маю власний будинок". І саме це ставало величезною проблемою, — розповідає Олена Фараонова. — Дуже часто ми чули відмову батьків, і полягала вона в побутових речах: "У мене господарство, мені нема на кого його залишити. В мене там три корівки, чотири свині — на кого я це все покину?". Тому до останнього чекали. А вже коли стало зовсім скрутно і почалися сильні обстріли, почали масово виїжджати. Наразі у п'ятикілометровій зоні жодної дитини не залишилося».
Ситуації під час виїзду бували різними, подекуди на межі людського розпачу. Одна з матерів у Чуйківці через брак грошей на оренду житла була змушена тимчасово віддати свого 12-річного сина до обласного центру соціально-психологічної реабілітації. Сама ж жінка почала шукати роботу, аби забезпечити належні умови проживання на іншому місці, в іншому населеному пункті, щоб згодом забрати дитину туди.
Багато родин евакуювали до сусідньої Чернігівської області завдяки благодійникам та місцевому підприємцю.
На запитання про роботу під вогнем Олена Олександрівна відповідає скромно:
«Коли умови стали критичними, вивезенням зайнявся спецпідрозділ "Білі Янголи" на броньованому транспорті. Моя участь була до цього — ми виїжджали звичайним авто, спілкувалися, переконували. Дякувати Богу, під прямі снаряди я не потрапляла».
Освіта за екраном комп'ютера та уроки безпеки
Наразі стабільної цифри щодо кількості дітей у громадах немає через постійну міграцію. Відомо, що у Свесі на початок літа залишалося 104 дитини. Усі школи району працюють виключно онлайн, тому профілактичні уроки поліцейські проводять дистанційно.
«Онлайн — це важкий формат. Немає зворотного зв'язку, ти не бачиш дитину через вимкнені камери. Доводиться хитрувати: викликати конкретного учня навмання, втягувати в діалог. Про мінну безпеку говоримо щомісяця. Для першачків матеріал ігровий — вони активні, ставлять мільйон запитань. А до одинадцятого класу потрібен інший підхід. Суха теорія підліткам нудна, тому додаємо доречний до ситуації гумор та реальні випадки з власної практики», — говорить правоохорониця.
Хоча дітей на вулицях Ямпільщини влітку дуже мало, рейди по водоймах та занедбаних будівлях проводяться регулярно, переважно після третьої години дня.
«На водоймах зараз без дорослих перебувати суворо заборонено. Минулого року спільно з ДСНС ми проводили великі практичні навчання для дітей на воді. Зараз на річках порожньо — лише поодинокі випадки, і ті переважно з батьками. Батьки стали значно відповідальнішими. Покинуті будівлі теж перевіряємо. Просимо владу забивати вікна й закривати входи, але підлітки все одно знаходять шпарини. Намагаємося тримати такі об'єкти під постійним контролем».
Цифрова загроза: «Я думав, мене це не стосується»
Вербування підлітків у соцмережах та кібербулінг сьогодні стали реальними загрозами. Олена згадує випадок, коли їй майже о дванадцятій годині ночі зателефонувала налякана мати 13-річного хлопця. Жінка була на заробітках у Києві, а підліток перебував у селищі з бабусею. Невідомі в Telegram вимагали у дитини гроші, погрожуючи розповсюдити його особисті дані у місцевих групах. Хлопець просто шукав підробіток в інтернеті й почаш спілкуватися з шантажистами.
«Він через підліткову наївність, через те, що це щось нове й невідоме, захопився деталями, — згадує поліцейська. — Каже мені: "Я в якийсь момент сам зрозумів, що це якась кримінальна чи протиправна діяльність, злякався і просто заблокував той акаунт". Минає два дні, йому пишуть з іншого профілю і починають шантажувати. Я ж у цього хлопця потім запитую: "Почекай, я ж буквально позавчора у вашому класі онлайн-лекцію читала саме про це вербування! Ти ж був на уроці?". Він каже: "Був, Олено Олександрівно, але я думав, що мене це не стосується. Я думав, зі мною такого ніколи не станеться". От про що це свідчить! Тепер я завжди наводжу іншим дітям цей випадок як приклад».
Підліткова злочинність та відповідальність батьків
Окрім віртуальних проблем, іншою частиною роботи залишаються правопорушення в реальному житті. Найчастішим правопорушенням серед неповнолітніх на Шосткинщині є дрібні крадіжки. Особливо «популярні» місця — магазини мережі «Аврора».
На правопорушеннях ловлять дітей абсолютно різного віку — від 7 до 16 років, і зазвичай вони йдуть на це не через скруту, а заради азарту чи через бажання мати кишенькові речі.
«Діти молодшого віку, десь від 7 до 11 років, зазвичай намагаються непомітно винести солодощі, шоколадні батончики, сухарики, дрібні іграшки, наліпки або канцелярію, — деталізує Олена Фараонова. — А от підлітки старшого віку, від 12 до 16 років, частіше зазіхають на дорожчі речі. Хлопці зазвичай цуплять дрібні технічні аксесуари, навушники чи слабоалкогольні напої. Дівчата ж більше вибирають різноманітну косметику: туш для вій, блиски для губ, помади, лаки для нігтів або прикраси».
Поліцейська наголошує: якщо підлітку немає 16 років, адміністративну відповідальність за його вчинки за законом несуть батьки — за неналежне виховання дитини.
Робота з кризовими родинами
Важливою частиною служби Олени залишається контроль за сім'ями, які перебувають у складних життєвих обставинах — де батьки зловживають алкоголем або не забезпечують дітям базових умов проживання. Поліцейська зазначає, що такі батьки часто залякують малечу правоохоронцями, через що діти спочатку бояться людей у формі.
«Батьки лякають їх дитбудинками: "Будеш погано поводитися — приїде поліція, забере тебе, залишишся без мами!". І діти під час наших перших візитів страшенно бояться, стискаються, чекають на якесь лихо, — каже Олена Фараонова. — Але коли ми змушуємо батьків прибрати антисанітарію, коли вони добровільно проходять курс лікування від залежності... Ми приїжджаємо знову через місяць — і ти бачиш цю ж дитину, а в неї зовсім інші очі! Це вже не страх, це щирі обійми. Діти біжать нам назустріч, вони стають уже просто "своїми"».
Найважчий спогад: хлопчик 29 днів від народження
Серед багатьох випадків у практиці Олени є історії, які запам'ятовуються назавжди. Найбільше інспекторку вразили події 2024 року, коли з родини довелося терміново вилучити немовля, якому було всього 29 днів від народження. Батько дитини зловживав алкоголем, а у матері загострилися психічні розлади, через що вона не могла доглядати за сином. Тоді хлопчика у важкому стані доправили до реанімації в Сумах.
«Дитина була вкрай виснажена, кожна година зволікання могла вартувати життя. Ми забрали немовля до лікарні в Шостку, а звідти санавіацією його терміново доправили до Сум, в реанімацію. Маму помістили до спецзакладу».
Наразі чоловік та жінка, яких не позбавили батьківських прав, намагаються повернути сина.
«Хлопчик поки що в державному закладі, але батьки щиро хочуть його повернути. Цей випадок так струсонув батька, що він узяв себе в руки й більше не п'є. Мама дисципліновано приймає підтримувальну терапію, її стан стабільний. Зараз вони разом збирають документи та створюють належні умови в домі. Те, що у цих кризових батьків є величезне, стійке бажання повернути свою дитину, що вони змінили життя заради цього — це вже свідчить про багато речей. Ми продовжуємо тримати цю родину на контролі й дуже сподіваємося, що малюк врешті-решт повернеться додому, до тверезих, люблячих батьків».
Замість епілогу
Капітан Олена Фараонова переконана: попри всі виклики війни та служби, головний показник її роботи — це не цифри в адмінпротоколах, а безпека конкретної дитини.
«Позитивні зміни в сім'ях та щасливі очі дітей — це, мабуть, єдине, що тримає на роботі й дає реальну мотивацію залишатися на службі в цей складний час, — підсумовує інспекторка. — Саме заради цього наша служба і працює: щоб очі малечі нашої Шосткинщини не були сповнені жаху, а завжди сяяли від радості».
Авторка: Євгенія Павлова
