Історії шосткинців, які перейшли на українську після початку війни. Як наважитись на такий крок?
42% українців почали спілкуватися українською більше після повномасштабного вторгнення росії в Україну, а 14% повністю перейшли на українську. Більшість із них живуть у невеликих містах. (Про це свідчить опитування на замовлення Суспільного 18-19 жовтня 2022). Шостка не є винятком. І з початку війни шосткинці почали переходити на державну мову, зокрема проявляла ініціативу молодь. Що найважче в цьому? Як швидко перейти на українську в російськомовному місті? І як позбавитися комплексу меншовартості та не соромитися поглядів оточення? Саме про це я розповім із власного досвіду та з досвіду моїх знайомих.
Ще на початку війни мені спало на думку перейти на рідну солов’їну, але я розуміла всі складнощі, з якими доведеться зіткнутися в середовищі, де майже всі розмовляють російською. Та все ж я спробувала так поспілкуватися з друзями. Вистачило мене на день...
На початку вересня на уроці української мови почула сумну статистику: 83% молодих киян при звертанні до них українською відповідають українською, а 90% при звертанні російською відповідають російською. Це свідчить про відсутність мовної стійкості. І саме тоді я повернулася до моєї ідеї. Одразу повідомила всю родину про це. Вони були збентежені, проте вважали таке рішення доцільним. Одразу розуміли, як важко наважитись на таке, коли всі навкруги російськомовні.
Я робила небагато помилок, оскільки в школі дуже люблю уроки мови та вчу всі правила. Іноді плутала слова з російськими. Уже минуло 5 місяців і говорити чисто українською стало звичкою. Цікаво спостерігати за реакцію шосткинців, коли з ними починаєш говорити державною. Тішить, що більшість тобі відповідають так само, але дуже соромно за людей, які відповідають нецензурною лексикою. Таким просто хочеться сказати: «Валіза, вокзал, москва».
Моїм рідним переходити було набагато складніше, бо вони навчалися в російськомовних школах. Тато робив багато помилок. Я постійно намагалася і намагаюся підказувати, як правильно. Одразу він не міг звикнути до таких змін. Зараз уже легше. Його словниковий запас поповнюється з кожним днем. Іноді ще може вжити якусь російську фразу. Сестра до цього розмовляла суржиком і російською, тому досі ще плутається в словах.
Найцікавіша історія про мою тітку, яка з росії.
Вона приїхала працювати до Шостки, коли їй був 21 рік. І вже вона живе тут 40 років. До цього чула українську мову по телевізору, зокрема це були пісні. Ще в дитинстві їй сподобалися «Червону рута» і «Водограй» В.Івасюка.
Моїй тітці мова одразу здалася кумедною і милозвучною. І ось вивчати її почала, коли приїхала до Шостки, оскільки після здобуття Україною незалежності державні установи почали вести документацію українською. Тоді вона вже зрозуміла, що таке «червона рута», а ще почала читати книги українською, зокрема сподобалися твори Лесі Українки. Зараз вона ще з деякими розмовляє російською, проте в колі сім’ї намагається використовувати державну, хоч постійно плутає букви, звуки, проте намагається. І якщо не звертати уваги на помилку у використанні звуків, акцент, то спілкується краще, ніж деякі українці.
Я почала пропонувати друзям перейти на українську
Підтримала ініціативу лише одна подруга, а з іншими мені ще іноді доводиться переходити на російську. Моя подруга Ліліана Шемет поділилася історією своїх складнощів, які трапилися на цьому шляху:
-Найголовніша складність переходу полягала в тому, що все життя я спілкувалася російською, за винятком офіційних закладів, зокрема школи.
Коли ти читаєш книжки, слухаєш багато джерел українською, запас слів рідної мови збільшується і стає значно легше, тому я почала читати лише українською. А також змінився мій плейлист, який зараз складається з українських пісень і західних. Окрім того, важкість полягала в тому, що всі в місті спілкуються мовою окупанта через багаторічну цілеспрямовану русифікацію.
Зрештою, знаходяться й такі люди, які підтримують мій погляд і з радістю спілкуються солов’їною. Хотілося, щоб і мої батьки перейшли на українську, але поки вони не підтримують таке рішення.
Перехід на українську можливий і важливий
Також своїм досвідом поділилася учениця гімназії Емілія Бабич:
- На початку війни я почала переводити свої соц. мережі на українську, а саме – твітер, бо там проводила найбільше часу, публікувала думки, ідеї, малюнки, короткі твори, обговорювала різні теми. Подругам повідомила, що переходжу на українську в реальному житті, влітку, а втілити це мені вдалося наприкінці серпня, щоб, так би мовити, «думати українською». Невдовзі сказала і батькам, приблизно наприкінці жовтня. Спочатку було некомфортно переналаштуватися в побуті остаточно, але ось уже приблизно три місяці говорю тільки українською. Мій брат намагається перейти, мама потроху вчить українську, а тато розмовляє суржиком.
Я просто ніколи докорінно про це не думала. Після початку повномасштабного вторгнення, коли в моєму медіапросторі більшість, якщо не всі, заговорили про важливість мови і своїм прикладом показали, що перехід на українську можливий і важливий, я на підсвідомому просто зрозуміла, що це дійсно так. Мабуть, цього б не сталося, якби в 2020 у таборі в Одесі я не зустріла своїх україномовних друзів, з якими мала перший досвід тривалих розмов державною мовою.
Це половина від усіх треків. Найулюбленіші виконавці – Vivienne Mort, Скрябін, Цвинтар, Рогата Жаба, Qarpa, Балкон, Колос, Жадан і Собаки. А інші пісні в мене західні.
Мене дещо засмутило, що на відміну від мого медіа-оточення, мої друзі з реального життя ніби й не переосмислювали нічого після 24. Ми не мали з ними багато серйозних розмов щодо цього, але, спілкуючись з україномовною людиною на звичайні повсякденні теми, непомітно для себе переймаєш деякі фрази. І з часом деякі з друзів почали повністю переходити на українську в моїй присутності, що дуже радувало. Мені подобається спілкуватися українською з друзями і я ціную їх підтримку. А ще в мене з’явилися нові друзі з нашого міста, які теж перейшли на українську, зокрема багато таких в гімназії.
Вивченню мови сприяло місцезнаходження
Ще одна шосткинка, життя якої змінилося після 24 лютого, - Софія Приходько:
- Переходити на рідну солов’їну я почала поступово після початку повномасштабного вторгнення. Цьому сприяло моє місцезнаходження тоді на Західній Україні, бо після початку війни ми поїхали туди до родичів. Найбільшим поштовхом було усвідомлення про втрату народного суверенітету і скільки речей були замовчано, знищено, сховано. А потім уже дійшла до найпростішої думки про те, що ми мовою своєю не розмовляємо, забули традиції наших пращурів.
Швидко підлаштувала стрічку тік току, переклад фільмів вмикала український і змінила мову в телефоні. Змінила повністю плейлист і вважаю, що виконавців, навіть які не перешли на українську, не треба слухати, бо так є попит на прослуховування російськомовних треків.
Найбільші труднощі виникли, коли я повернулася в російськомовне оточення Шостки. Часто були періоди і досі є, коли через швидкі думки, які перші випливають російською, і переклад в голові займає трохи часу, я висловлювала одразу думку «голою». Швидкі фрази кидати можу російською по звичці.
Мама намагається вивчити мову, бо жила на території росії. Із маленькою сестрою спілкуюсь російською, бо вона так просить, хоча ми з мамою наполягаємо, щоб вона перейшла згодом.
Щодо друзів, то деякі з мого оточення перейшли самі і тому були раді, що їм буде з ким спілкуватись. Деякі просто підтримали і не відповіли жодною реакцією, окрім нейтралітету, начебто нічого і не змінилось. І були ще такі, хто дуже хотів і хоче досі перейти, але говорили, що складно. У цілому, дуже позитивно, ніяких суперечок через це не було.
Ці історії шосткинців свідчать, що перейти на українську в російськомовному місті складно, проте реально. За такою молоддю майбутнє України. Саме так ми побудуємо вільну, сильну і єдину державу.
А також зрозумійте, що всі припускаються помилок, тому треба спробувати, вийти з зони комфорту та не боятися. Ніколи не пізно вчитися. Слід пам’ятати, що мова – це наша зброя. Позбудьтеся комплексу меншовартості! Ми маємо милозвучну, колоритну, багату мову, яка містить 100 синонімів до слова «говорити» , 3 форми майбутнього часу: «переможемо», «перемагаємо» та «будемо перемагати», а в російській навіть немає слова «переможу».
Сподіваюся, що такі історії спонукають саме тебе перейти на нашу рідну державну мову, переконають у її унікальності. І статистика з мовами, якими розмовляють українці, вже не буде такою сумною. Тож усе буде, Україна!
Яна Колотуша
