Лютий для кожного українця - це не просто місяць у календарі, це точка відліку нової реальності та символ незламності нашої держави. У четверті роковини від початку повномасштабного вторгнення Шосткинська громада вкотре довела: ми пам’ятаємо ціну кожного ранку.
У хвилині мовчання громада схилила голови, вшановуючи тих, хто не повернувся з поля бою. Біля меморіалу Захисникам у парку Свободи відбулося покладання квітів - символ нескінченної вдячності та глибокої скорботи. Цього дня над парком розітнулася особлива тиша, яку прошивало ім'я кожного земляка, що боронив рідну землю ціною власного життя.
На Алеї Слави вшанували тих, хто стояв до останнього, виборюючи для громади право залишатися українською. Їхня мужність стала тим фундаментом, на якому тримається наш опір, а імена навічно закарбувалися в серцях мешканців як символ вірності присязі.
Під час меморіальних заходів звучали слова, що відгукувалися в серці кожного присутнього. «Ми маємо пам’ятати всіх, хто пішов у вічність. Допоки ми єдині — ми непереможні», - звучало під час виступів.
Кожне вимовлене ім'я загиблого воїна — це не просто рядок у списку, а ціла історія мужності, вписана в літопис нашої свободи. Присутні згадали кожного поіменно: і тих, хто прийняв перший удар, ставши живим щитом на шляху ворога, і тих, хто більше не обійме рідних, залишивши по собі вічну гордість у душах громади.
Сьогодні в Україні немає людини, чийого б серця не торкнулася війна. Вона принесла розруху та непоправні втрати, але не змогла зламати прагнення жити у вільній державі. Наші захисники, попри втому та виснаження, залишаються незламною стіною між нами та ворогом.
Кожна квітка біля підніжжя пам'ятника стала тихим свідком того, що подвиг героїв не забутий. Вони не побачать Перемогу на власні очі, але саме вони зробили її неминучою.
Попереду - майбутнє, яке ми виборюємо щодня. Озброєні правдою та пам’яттю про полеглих побратимів, шосткинці продовжують торувати шлях до миру. Наша єдність сьогодні — це запорука того, що завтрашній день обов'язково буде світлим.
