Шосткинська громада переживає дні глибокої скорботи — до Небесного Війська відійшов Андрій Миколайович Трофимець. Його шлях захисника розпочався ще у 2019 році, задовго до великої війни. Мужній мінометник і досвідчений водій на позивний «Рупор», він боронив країну на найскладніших ділянках фронту, отримував нагороди за незламність духу та навіть після важкого поранення у 2025 році повернувся до побратимів. Для нашого міста це ще одна непоправна втрата...
Народився 27 травня 1976 року у нашому місті, виріс у дружній родині. Батьки виховали в ньому працьовитість, порядність і повагу. Крім Андрія в сім’ї підростав молодший брат Олександр, з яким його пов’язували братерська підтримка. Хлопчик навчався та закінчив Шосткинську спеціалізовану школу №1. З дитинства був активним і цілеспрямованим. Відвідував секцію з плавання та тренувався у спортивній залі. Захоплювався авіацією – займався авіамоделюванням, створюючи та конструюючи моделі літаків. Професійну освіту отримав у Воронізькому ПТУ.
Трудове життя Андрій розпочав з легендарного заводу «Свема», де пропрацював близько чотирьох років. Користувався авторитетом серед колег, був відповідальним і сумлінним працівником.
Найбільшим його покликанням стала дорога… У дорослому віці цікавився машинами, захоплювався ремонтом авто, добре розбирався у техніці. Андрій щиро любив автомобілі й більшу частину життя присвятив професії водія. Починав із перевезення меблів, згодом працював у службі таксі. За кермом завжди був уважним, надійним і зібраним. Відмінно знав свою справу та отримував від неї справжнє задоволення. У самій глибині душі чоловік був романтиком і мрійником - захоплювався фентезі, обожнював дивитися «Володаря перснів».
«Турботливий син, люблячий чоловік і найкращий батько у світі — саме таким він залишиться в пам’яті рідних і друзів. Спогади про Андрія завжди викликатимуть теплу усмішку, навіть крізь сльози», - говорять родичі.
У 1996 він одружився з Юлією, зустрівши свою долю на заводі «Свема». Саме там почалася їх історія, що стала міцною основою подальшого життя. У подружжя народилися дві доньки, Валерія та Катерина - його найбільша гордість і радість. Він безмежно їх любив, завжди підтримував, хвилювався за своїх дівчат і щиро пишався кожним їхнім досягненням. Родина стала для нього головною цінністю та опорою. Його діти обожнювали кожен момент, проведений разом. Подорожі, прогулянки та звичайний час поруч залишаться в їхніх серцях і будуть зігрівати душу... Сонячне серце було сповнене любові не лише до близьких – він щиро любив і домашніх улюбленців (кота та собаку), про яких дбав із відповідальністю та ніжністю.
Воєнні будні почалися для Андрія Миколайовича ще задовго до повномасштабної російсько-української війни. У березні 2019 року він добровільно підписав контракт і став на захист України, продовжив служити і після 24 лютого 2022…
На фронті виконував обов’язки мінометника, водія. За сумлінну військову службу, особисту сміливість і патріотизм Андрій Трофимець був нагороджений: почесною відзнакою 13 окремого десантно-штурмового батальйону, медаллю «За незламність духу» та численними грамотами і подяками.
Він проходив службу у кількох військових підрозділах. Нашого земляка поважали за чесність, принциповість і силу характеру. Андрій був людиною зі своєю позицією — не боявся висловлювати думку та відстоювати справедливість. Своїми діями й професійністю не раз рятував життя побратимів, за що отримував щиру вдячність і повагу. Він також знав ціну бойовому братерству, адже і його власне життя не раз опинялося під загрозою, але було врятоване друзями.
У колективі його цінували за надійність, сміливість і готовність підтримати в найважчі моменти. У пам’яті побратимів він залишиться справжнім товаришем і людиною честі.
Родичі часто згадують слова воїна Світла: «Ніхто не очікував, що у нас така сильна армія… А ми вистояли, вистоїмо і переможемо!». Віра у своїх побратимів і у Перемогу давала Андрію сили у найскладніших ситуаціях. Заповітною мрією чоловіка було повернення до рідних людей, своєї сім’ї.
Сьогодні вони згадують Героя з невимовним сумом і вдячністю за кожен день, проведений разом: «Андрій був чесною й щирою людиною. Завжди приходив на допомогу іншим, але сам рідко просив підтримки. До людей і тварин ставився з повагою та добротою — у його серці було багато тепла. Про таких кажуть «душа компанії». Він умів сміятися найгучніше й найщиріше, заряджати навколо світлом і гарним настроєм. Навіть в якості бойового позивного обрав «Рупор»! Його присутність завжди відчувалася — поруч із ним ставало спокійніше й легше. Понад усе цінував у людях чесність і доброту… Сам був справедливим, відкритим і життєрадісним. Завжди встигав підтримати у складну хвилину, знайти потрібні слова й підняти настрій навіть тоді, коли було це непросто».
Солдат Трофимець Андрій Миколайович відійшов у Вічність 30 серпня 2025 року, поблизу селища Котлине (Донецька обл.). Загинув при виконанні бойового завдання, віддавши життя за свободу України та мирне майбутнє своєї родини…Доземний уклін нашому земляку!
