Шосткинська громада провела в останню путь 28-річного захисника України Дмитра Данильченка. Навідник кулеметного відділення, який став до лав ЗСУ в листопаді 2025 року, загинув 12 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тернова Харківського району.

Дмитро народився 28 серпня 1998 року в місті Шостка. Він був єдиною дитиною в родині, найдорожчою людиною для своєї мами.

Автор: З ФБ сторінки Миколи Ноги

Навчався у загальноосвітній школі № 5, де закінчив дев’ять класів. Після цього вступив до професійно-технічного училища № 10, де здобув спеціальність лаборанта-апаратника.

Ще з дитинства Дмитро був творчим і працьовитим. Відвідував гурток бісероплетіння, любив створювати різні речі власними руками.

У дорослому житті працював будівельником, умів і любив працювати, не боявся труднощів.

Особливе місце в його серці посідали рідні та прості життєві радощі. Дмитро любив садівництво, із задоволенням їздив разом із бабусею до саду, допомагав їй поратися по господарству. Для нього це була не просто робота, а можливість провести час із дорогою людиною, подбати про неї, подарувати свою увагу й допомогу.

Автор: З ФБ сторінки Миколи Ноги

Рідні та знайомі пам’ятатимуть Дмитра як добру, товариську, щиру й активну людину. Він завжди був готовий допомогти, підтримати, відгукнутися на чуже прохання. Умів знаходити спільну мову з людьми, цінував близьких і залишався відкритим до тих, хто його оточував.

7 листопада 2025 року Дмитро став до лав Збройних сил України. Він проходив службу у військовій частині А7383, мав військове звання солдата та обіймав посаду навідника 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 3-ї стрілецької роти стрілецького батальйону.

Виконував бойові завдання на Харківському напрямку. Під час проходження військової служби зазнав осколкового поранення та проходив лікування у госпіталі в Харкові. Побратими знали його за позивним «Рижий».

Автор: З ФБ сторінки Миколи Ноги

Війна змінила звичне життя Дмитра, але не змінила головного — його любові до рідних і прагнення повернутися додому. Він дуже хотів приїхати у відпустку, побачити маму, побути поруч із близькими, знову відчути тепло рідної домівки. Чекав на цю можливість, мріяв про зустріч, але обставини не дозволяли йому повернутися.

Останній телефонний дзвінок Дмитра до мами назавжди залишиться в її пам’яті. Тоді він сказав прості слова, у яких було стільки любові й ніжності: «Мамо, я тебе дуже сильно люблю».

Ці слова стали особливо дорогими. У них — любов сина до найріднішої людини, бажання заспокоїти її, підтримати, нагадати про свої почуття, навіть коли між ними були відстань і війна.

Автор: З ФБ сторінки Миколи Ноги

Мама чекала на повернення сина. Чекала на той день, коли зможе обійняти його, побачити його усмішку, почути рідний голос не в телефоні, а поруч. Та війна виявилася безжальною до цієї материнської надії.

12 вересня 2026 року поблизу населеного пункту Тернова Харківського району Харківської області Дмитро Данильченко загинув під час виконання бойового завдання. Смертельні поранення він отримав унаслідок бойових дій.

Йому було лише 28 років. Світла пам’ять і вічна шана захисникові України Дмитру Данильченку.

Читайте також: Інформували про патрулі ТЦК для 485 учасників: у Шостці судитимуть двох організаторів чату