15 жовтня 2015 року у Шостці з'явився меморіально-освітній комплекс «Родинна пам'ять». Тоді його відкриття стало знаковою подією для нашого міста. Створений він у співпраці з документаційним центром досліджень історії порохового заводу Лібенау, де з 6 тисяч 400 чоловік працівників – 400 мешканці Шостки та її району.
Координатор створення музею "Родинна пам'ять" Любов Даниленко розповідає:"У ході компенсаційних виплат колишнім жертвам нацизму, колишнім остарбайтерам у нас назбиралось дуже багато інтерв’ю з колишніми жертвами війни. Цей матеріал просто просився, щоб виставити його на загал. Особливо багато таких свідчень у нас назбиралось у Шосткинському регіоні. У співпраці з німецьким партнером, куди тих людей під час війни були вивезені і зародилась ідея показати це у формі музею".
У середині двоповерхову будівлю прикрашають кролевецькі рушники знаменитого народного майстра Івана Дударя, який пройшов тяжкий шлях від концтабору до робіт на пороховому заводі Лібенау у Німеччині.
Його син Петро Дудар, розповідає що через багато років по закінченні війни батьку вдалось побувати на заводі, де він працював. Наразі приміщення закинуте, знаходиться у лісі. Не усі сучасники наразі знають, що там було. "Мій тато зміг вибачити лише тих німців, завдяки допомозі яких він зміг вижити", - сказав Петро Дудар.
Петро Дудар - син остарбайтера Івана Дудара
У залі «Родинної пам'яті» є фото та газетні вирізки про долі інших наших співвітчизників, які пройшли крізь Голодомор, відчули на собі всі жахи Другої світової. У музеї можна переглянути унікальні інтерв’ю свідків війни. "Уже тоді було зрозуміло, що ці люди йдуть з життя. А за ці 5 років, я думаю, що вже взагалі жодного свідка немає. І тим більша цінність цього музею, що ми сьогодні маємо ці живі свідчення для нащадків. Дехто дізнається про це вперше, а люди, які живуть в інших містах отримають інформацію про історію своєї родини через наш сайт і віртуальний тур", - каже Любов Даниленко.
За 5 років свого існування експозиція меморіального комплексу значно поповнилась. Зокрема тут з'явився столітній пояс. Сімейну реліквію передала одна із жительок Шосткинщини Анна Ткач. "У неї складна біографія. Вона народилась на Чернігівщині і до Шостки її родина тікали від голоду, бо батька розкуркулили. А звідси 15-річну Анну забрали до Німеччини", - розповідає Тетяна Пастушенко, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН. За її словами, трохи раніше, при презентації 3D-туру, до "скарбнички" музею було додано 26 фотографій репресованих.
Музей цікавий своїм неординарним та креативним підходом до оформлення. Над його художньою концепцією власноруч працював відомий народний художник України Анатолій Гайдамака. Він запевнив, що має ще чимало ідей, які можна втілити у Шостці.
Народний художник України Анатолій Гайдамака
На сайті «Родинної пам'яті» можна ознайомитись з архівами про долі жителів Шосткинщини, які стали жертвами тоталітаризму. Їх там близько сотні. Кожен охочий може поповнювати електронну експозицію історіями про життя своїх родичів, або знайомих за часів 1930-х років та Другої світової.
Треба зазначити, що цей заклад й досі не має аналогів в Україні.
