І знову головна зберігача фондів Шосткинського краєзнавчого музею Тамара Крупеня знайомить містян з непростими та цікавими долями мешканців нашого краю, які жили на початку 20-го століття. Цього разу мова піде про людину, яка свідомо обрала для себе шлях революціонера, і який став причиною його трагічної загибелі. Хто ця людина та як пов’язана із Шосткою – дізнавалися журналісти ШосткаNews.City.
Колись до рук головної зберігачки фондів Тамари Крупені потрапив цікавий експонат – під назвою «Рабочая тетрадь политкаторжанина». Після того, як наукова співробітниця прочитала її, у неї виникло бажання розшукати родичів автора цього рукопису – Івана Машицького. «Мені дали інформацію, що ще жива його донька. Я зв’язалася з нею, почала записувати її розповідь. Вона була відкритою жінкою, і завдяки їй я зібрала багатий матеріал», - говорить наукова співробітниця.
Увесь матеріал складається переважно з фотографій, рукописів та друкованих документів, які проливають світло на життя уродженця Глухова Івана Машицького. На початку 20-го століття його велика сім’я переїхала до Шостки.
Тут молодий чоловік отримав роботу на пороховому заводі і через деякий час вступив до групи лівих есерів, які діяли на території підприємства. «Есери – це партія соціалістів-революціонерів, яка була розповсюджена по всій території Російської імперії. Їх основна мета – соціалізація землі, адже селяни в той час перебували у пригнобленому стані – як соціальному, так і особистому», - додає пані Тамара.
«Сама організація мала два відділення. Члени першого виступали за поступові зміни. Вони намагалися донести до вищих ешелонів влади інформацію про зубожілий стан населення. А у другому відділенні перебували есери-максималісти, які сповідували ідеологію тероризму», - зазначає Тамара Крупеня.
Іван Машицький став прихильником саме радикального крила есерів. Так, у 1907 році у Шостці соціал-революціонери здійснили замах на місцевого пристава Лузанова. Брав участь у ньому і наш земляк. «Все це відбулося на очах у хатньої робітниці пристава, Дар’ї Побігайло. Вона була місцевою – з Локоток, тож упізнала всіх хлопців і видала їх поліції», - підкреслює наукова співробітниця.
Івана Машицького разом з товаришами заарештували та відправили до Конотопу. Там революціонери намагалися організувати втечу одному із своїх сподвижників, але були впіймані та жорстоко покарані. «Їх побили шомполами – металевими стрижнями», - говорить Тамара Крупеня.
Засудили Івана Івановича до 4-х років тюрми та 5-ти років заслання до Сибіру. Відбуваючи покарання у Шліссельбурзькій фортеці, що під Санкт-Петербургом, наш земляк займався самоосвітою – завів робочий зошит, де занотовував математичні формули, тригонометричні функції та інші задачі. «Цей зошит був завірений спеціальним штампом і в ньому було вказано – що можна записувати туди, а що ні», - розповідає головна зберігачка фондів.
Цікаво, що в цьому зошиті цензори не помітили записів Івана Машицького про анархістів. Також у фондах музею зберігається раритетний експонат, який свідчить про знайомство шосткинця з відомим на той час революціонером Михайлом Фрунзе. «Це газета МОПР (в перекладі з російської «Международная организация помощи революционерам»). На першій її сторінці розміщене фото, датоване 1907 роком, на якому зображені Іван Машицький та Михайло Фрунзе», - говорить пані Тамара.
Повернувшись після заслання до Шостки, наш земляк намагався розірвати стосунки зі своїми колишніми побратимами. Але ті не хотіли відпускати його зі своїх лав та усіляко залякували та переслідували. На той час Іван Іванович вже був одружений і мав новонародженого сина. «Вони жили в дерев’яному будиночку, розташованому на місці, де зараз знаходиться школа №1. Ситуація була настільки напруженою, що вночі до новонародженої дитини Івану Машицькому та його дружині доводилося вставати, не запалюючи світла. Врешті сім'я не витримала погроз і виїхала з Шостки», - підкреслює Тамара Крупеня.
Після того, як небезпека минула Іван Машицький разом з сім’єю повернувся до Шостки. Будучи математично обдарованою людиною, наш земляк був призначений начальником фінансового відділу Глухівського округу.
Втім, налагоджене життя тривало недовго – у 1934 році Івана Івановича заарештували. «В цей час у Польщі відбувалися заворушення - і як розповідала донька Івана Машицького, радянська влада заарештувала його за начебто польські корені, яких насправді він не мав», - пояснює головна зберігача фондів.
Не знайшовши доказів, Івана Машицького відпустили. Але попри це, повернутися на свою посаду він не зміг - тож влаштувався електромонтером на Пирогівському лісозаводі. В цей час – а це був 1938 рік - країною прокотилася хвиля сталінських репресій. Накрила вона собою і родину Машицьких. «Його заарештували 10 березня 1938 року та відправили до НКВС на допит. Втім, на відміну від інших затриманих його не били. Коли слідчий засукав рукави і зібрався застосувати силу, Іван Іванович підняв сорочку і той побачив сліди тортур, які арештант отримав ще у Конотопі», - розповідає пані Тамара.
Після арешту сім’я Івана Івановича втратила з ним зв’язок. Його дружині повідомили про те, що нібито спочатку чоловіка відправили до Чернігова, а потім – в один з таборів.
Тавро «ворог народу», поставлене Івану Машицькому радянською владою, ще довго переслідувало його дітей, яким довелося пройти через терни, аби зайняти гідне місце у тодішньому суспільстві. Реабілітували нашого земляка у 1956 році. Посмертно.
Приєднуйся до нас у Viber до Корисна Шостка, або Telegram. Та не забудьте про нашу сторінку у Facebook.
