У Центральній бібліотеці відкрилась персональна виставка Олександра Куліченко. Уродженець селища Вороніж 20 років присвятив військовій службі, і з 2009 року пішов на заслужений відпочинок. З того часу він почав малювати. Так військовий за фахом, став художником за покликом серця.
Олександр розповідає, що він виріс на природі, тому з дитинства полюбив красу рідного поліського краю, яку часто зображує на своїх полотнах: «Наша природа, саме Сіверщина вона заряджає енергією. Візьміть будь-яку пору року і завжди красиво, хоч весною, хоч осінню, хоч взимку».
У Олександра Миколайовича було вже п’ять виставок у Харкові, Лубнах, Шостці. Перша персональна виставка в Шостці відбулась у 2018 році в Арт-центрі. «Мені сподобався масштаб виставкової зали і я тоді привіз 260 робот, а на виставку попало 200», - згадує художник.
На роботах представлених у фоє бібліотеки можна побачити не лише знайомі краєвиди, на картинах зображені замки. «Це мене запросили в Чехію і я давно вже хотів малювати старовинні замки, у них їх багато і це дуже неймовірна країна і ліси зовсім не такі як у нас. І звірів дуже багато і фазани, і косулі, і зайці. Там люди дуже добре ставляться до України. Люди живуть у таких приватних будиночках з черепичним дахом і це дуже красиві краєвиди», - розповідає автор виставки, де 24 картини присвячені саме Чехії. Чехія справила на митця дуже позитивне враження: «Я навіть радий, що наші земляки їдуть у Чехію на заробітки, вони побачать, яка там чистота, яка культура і вони потім повернуться до дому і цю культуру візьмуть із собою».
Олександр Миколаєвич переважно малює маслом, любить мініатюру. Не виключає, що колись спробує писати аквареллю. «Використовую графіку. Особливо в подорожах, коли щось побачив і швидко робиш замальовки», - розповідає автор.
«Впечатлили работы,такие яркие, сочные. На небольшом формате настолько ювелирно выведено», - ділиться враженнями Світлана Григорівна і запрошує автора виставки викладати в університеті третього віку на мистецькому факультеті, який після смерті Володимира Афоніна залишився без викладача.
Приїхала підтримати двоюрідного брата сестра Ірина Пригара. «Він працює вже 12 років і я постійно спостерігаю за його творчістю, - говорить сестра, - в мене дома дуже багато його картин. Я йому вдячна за такі подарунки й в мене є навіть своя колекція».
