БО «Нестримні» передали чергову автівку нашим військовим, яка поїде на нульову позицію фронту. ШосткаNews.City вдалось поговорити із захисником, який був полковником правоохоронних органів, а нині сержант ЗСУ.
Олександр Івченко, один з тих, хто віддає кошти на благодійний фонд «Нестримні», який купує автівки для наших військових.
Сьогодні він особисто приїхав передати ключі, і дуже радіє теплій зустрічі. "Сьогодні ми передаємо у частину моєму давньому другу, Олександру це авто, - усміхаючись і обнімаючи бійця говорить благодійник і зізнається, - він ще й мій кум".
- Я щиро дякую і зауважую, що ви не думайте, що у нас кумівство процвітає, - говорить військовий, жартуючи, - він про кума згадав тільки після десятої машини, а я на передовій вже п’ятий рік.
Авто має допомагати захисникам пришвидшити перемогу про яку мріє увесь український народ. Автівка поїде на нульову позицію фронту, яка з початку повномасштабної війни не здвинулась на жоден сантиметр.
- Це наша мобільність, це можливість доправити поранених, це можливість підвести боєкомплект і все, що потрібно для фронту. Нам не вистачає транспорту, пального і ще багато всього. Це дуже велика допомога, тому щиро дякую з усього серця.
Олександр Дмитрович не простий військовий, він закінчив службу на посаді полковника і начальника Шосткинського міськрайвідділу міліції у 2013 році. Та на заслуженому відпочинку перебував не довго. Лише кілька років, адже у тому ж 2013 у нього народилася донечка. Вже у 2015 році пішов служити до Національної гвардії України.
- Ми у військкомат пішли в трьох. Я, мій заступник по слідству і начальник Середино-Будського райвідділу. Я полковник, вони підполковники й ми пішли по п’ятій хвилі мобілізації.
У 2017 році вступив до лав ЗСУ і весь цей час служив на фронті в Донецькій області у званні сержанта. Олександр Дмитрович зізнається, що має достатньо сил і досвіду, щоб боронити рідну землю, адже знає для кого виборює мирне небо.
Військовий за роки служби встиг надивитись наслідків «руського миру», тому переконаний, що загарбників і окупантів потрібно зупинити.
- Дуже тяжко бачити людей, дітей під обстрілами, коли школи зруйновані, дуже дико дивитись, як у центрі Європи палять і руйнують твою рідну землю.
Роль волонтерів в умовах війни важко переоцінити. Олександр Дмитрович у цьому не раз переконувався особисто.
- Волонтери завжди нам допомагали. В 19 році, коли я з пораненням потрапив у госпіталь у Дніпрі, так вийшло, що я був зовсім голий і був такий відчай у ті хвилини. Волонтери оділи, допомогли з лікуванням, продуктами харчування. Я дуже вдячний волонтерам, великий їм уклін від усіх хлопців.
Татків янгол охоронець
Військовий опинившись у короткотривалому відрядженні, радіє можливості побачити донечку, саме думка про неї не раз рятувала чоловіку життя. Коли після поранення він ризикував втратити руку, просив у Бога, щоб міг цією рукою тримати за руку донечку. Так само думав про дитину, коли ворог нещадно накривав їх позиції вогнем і здавалось, що з того пекла не буде порятунку, була лише одна думка: «Господи, хоч би ще раз побачити рідну доньку». Нащастя, Господь чує молитви тих, хто воює на боці добра.
