У волонтерському центрі «Шостка Добро» попри відсутність світла та інтернету шосткинці писали всеукраїнський радіодиктант. Головне не пунктуація і орфографія, а дотичність до акції, яка присвячена дню української писемності та мови. Усі учасники диктанту єдності відчули на собі історичність моменту і вирішили зберегти аркуш з текстом, як реліквію на згадку про непрості часи, які переживає держава і її народ.
Тетяна Донник вчитель української мови та літератури школи ліцею сказала, що в такий день їй на думку приходять слова сучасної поетеси Ліни Костенко: «Слова росли із ґрунту, мов жита. Добірним зерном колосилась мова. Вона як хліб. Вона мені свята. I кров'ю предків тяжко пурпурова».
Ці рядки звучать як ніколи актуально, адже поки одні українці пишуть всеукраїнський радіо диктант, інши виборюють право України на життя і суверенітет на полі бою.
Тетяна Донник переконана, що всі українці, як наші мужні захисники на фронті повинні стати на захист української мови плекати й оберігати її: «Без рідної мови людина не здатна почувати себе повноцінною частиною власного народу, його історії та культури.
Олександр Сергійєнко, батько загиблого захисника в останнє писав диктант у далекому 1968 році, але це не завадило йому приєднатись до наймасовішого флешмобу України: «Вирішив, що на восьмому десятку вже потрібно взяти участь. Треба випробувати себе».
Максим Слинько, керівник гуртка «Золота голка» ЦЕВ 13 рік поспіль пише всеукраїнський радіо диктант: «Мені приємно, що молодь бере участь у цьому заході, тому що українська мова має бути не тільки офіційною, а й у серці кожного українця.
9-Б клас школи ліцею майже у повному складі сіли за парти облаштовані спеціально для цього дня у фоє волонтерського центру. Свій перший диктант ліцеїсти написали ще в 5 класі, сьогодні пишуть вже 5-й ювілейний з почуттям того, що захищають рідне слово.
Охочих писати було так багато, що не всі знайшли місце за партами, через відсутність світла використовували лампочки на батарейках чи підсвічували ліхтариком мобільного.
Долучились і наймолодші школярі й хоч для них написати такий диктант непосильно, головне доєднатися до 22-го історичного всеукраїнського радіодиктанту. Про те, як вдалось доєднатись у таких умовах до суспільного мовника розповів волонтер Ілля Іванов: «Ми розуміли, що саме в той час, коли буде іти диктант у нас не буде світла і не ловитиме у будівлі інтернет. Ми цю проблему вирішили так, що колонка буде стояти у будівлі. Через блютуз буде підключена до телефону. А людина з цим телефоном буде стояти на вулиці й роздавати через колонку у приміщенні, щоб усі охочі могли написати цей диктант».
Зусилля не були марними й усі учасники радіо диктанту добре чули прекрасний голос Ади Роговцевої, яка цього річ читала текст диктанту.
Наталія Поправко, учитель української мови та літератури школи-ліцею зізналась, що текст про дім, такий омріяний, який перетворився у фортецю розчулив до сліз, адже передав почуття всієї української нації.
Світлана Суптельна, вчитель школи ліцею попросила шанувати тих, завдяки кому ми продовжуємо жити й обов’язково зберегти цей історичний диктант.
- Це буде ваша реліквія, яка залишиться у вас. Дай Боже, щоб цей диктант, був єдиним, який ми пишемо у воєнний час.
