Фітнес-тренерка з Шостки: про спорт під час війни, як «прийти до тями» та особистий камінг-аут
Лариса Єрьоменко – фітнес-тренерка, яка не уявляє свого життя без спорту. З першого дня повномасштабного вторгнення, вона продовжує допомагати людям, через фізичні навантаження, знайти ті «точки опори», які рятують від постійного стресу, тривоги та панічних атак. До речі, з початком повномасштабної війни вона проводить тренування виключно українською, і це її принципова позиція.
Ця історія є другим епізодом аудіоподкасту «Життя ОДНЕ», який ви можете послухати на популярних платформах за посиланнями: Anchor, Spotify.
24 лютого: вторгнення
Звістка про початок повномасштабної війни застала Ларису у ліжку. Це сталось о 6 ранку 24 лютого, коли в неї задзвонив телефон. Це був її брат, який мешкає в Києві. У телефонній розмові він сказав, що в столиці чути вибухи й вони вже їдуть всією сім'єю вглиб країни. Втім її впевненість в ЗСУ була такої сили, що вона повісила трубку і продовжила спати.
- Я і за освітою, і за своїми вподобаннями дуже цікавлюся політологією, викладала її багато років. Відповідно дуже цікавлюся аналітикою, тому я дуже вірила, ні, не словам нашого Президента про шашлики, а вірила аналітикам і в наші ЗСУ. І я не зараз почала в них вірити, не з 24 числа, а всі 8 років в них вірю. І мені здавалося, що ні, Чонгар не пройдуть… Далі в перший день, зрозуміло, що я була вся в новинах. Я розуміла критичність, і що це не на два тижні…
Такими були дії Лариси, коли вона проводила тренування 24 лютого. Вона говорить, що не могла залишити своїх дівчат без підтримки.
- Я зрозуміла, що хочу чіплятися всіма своїми «пазурами» за залишки мирного життя. По перше я хотіла залишити цей осередок для своїх дітей, бо я не знала, і зараз не знаю, що їх очікує в майбутньому. Я хотіла і зараз хочу, щоб ми гідно жили кожного дня! Гідно, як люди, як українці - гідно і вільно. Тому я написала у своїй телеграм-групі, що нічого не змінюється, ми збираємося і мандруємо на тренування. Мені було дуже страшно. Я пам’ятаю, як я вела тренування 24 числа і дивилася на годинник кожні 10 хвилин, робила це непомітно і молилася, щоб швидше воно закінчилось, вперше у своєму житті. І потім поаплодувати, обійняти, підтримати, розстатися і бігти зі всіх ніг до своїх дітей, які залишились вдома.
Починаючи з 25 лютого діти Лариси – донька та син ходили на тренування разом з мамою.
Це фото зроблено 25 лютого 2022 року ввечері в спортзалі. Лариса посміхається, аби підтримати емоційно дітей, але внутрішньо тремтить і жахається
- І пів року день у день вони ходили на тренування зі мною. Більш того, донька стала працювати аніматором у мене, бо дуже багато мамочок не могли залишити маленьких діток. Відповідно я треную мам, моя донька Стефанія доглядає діток, і говорить, що це дуже важка праця.
Як говорить Лариса дівчата, які прийшли на її тренування 24 лютого просили ніколи не казати хто це був. Вона навіть змушена була створити для них альтернативну групу в Телеграмі.
- Бо в нашому суспільстві спочатку це було ніби соромно, адже таке в країні відбувається, а ти приходиш «скакати». Головне їх було прохання – робити найскладніші тренування, виснажливі. Для того, щоб цю годину не думати ні про що. Вони так і казали: «Відкатуй» нас, бо тільки цю годину протягом всієї доби ми не думаємо про той жах, що відбувається навколо нас. Через фізичні навантаження, вони розвантажувались психологічно. Спочатку було дуже мало дівчат, але з кожним днем додавалися, і зараз в мене повна спортивна зала.
Кожен під час цієї війни мусить допомагати, чим може
З початком повномасштабної війни Лариса прийняла рішення зробити тренування безкоштовними. Так було перші 5 місяців, і це було принципово. Вона впевнена: кожен під час цієї війни мусить допомагати, чим може.
- Ми з чоловіком постійно донатимо, як і всі в нашій країні. Хтось плете сітки, хтось воює, хтось волонтерить, хтось виконує сумлінно на своєму робочому місті свою роботу. Всі донатимо. І тоді я подумала, як я можу ще докластися до спільної перемоги? Я зрозуміла, що у всіх важко з грошима стало: в мене, у мого чоловіка й у всіх дівчат. Найголовніше, я не хотіла, щоб вони кидали спорт, через те, що в них нема грошей. Я знала, як їм це необхідно, як вони страждають в цьому вакуумі. Вдома, з цим безкінечним ютубчиком, з якого ллється тільки страх, біль…Тому це було дуже принципово, я 5 місяців дівчат тренувала безкоштовно.
Крім безсумнівної користі від самих занять спортом, цей процес може стати цікавим проведенням часу в колі однодумців. Лариса говорить, що спортивна зала це також те місце де зароджується дружба.
- Це обмін інформацією, бізнес-проєктами. Відразу хтось до неї записується на фарбування, до іншої вже записуються страхувати майно, або життя, або ще щось. Там турагент вже радить куди поїхати відпочивати, або як біженцю іммігрувати тощо. І найприкольніше, що там зароджується дружба, бо там ніхто нічого не ділить. Ми всі однаково лежимо, пітніємо, – ділиться досвідом фітнес-тренерка.
Під час нашої розмови Лариса зізналася, що в неї розлад харчової поведінки. І, на жаль, ця проблема дуже розповсюджена у багатьох жінок.
- Це зрозуміло чому: ярлики, стереотипи із журналів, з телебачення, з кіно, як має виглядати жінка. Відсутність харчової культури у нас жінок, які з 80-х, 90-х років тощо. В багатьох родинах немає харчової культури. Тому, звичайно, що всі стреси ми зганяємо біля холодильника. І як я шуткую: «Чому мене нудить біля дзеркала і не нудить біля холодильника? У мене з початком повномасштабного вторгнення мої харчові розлади загострилися. Я, як і всі, думала: «А може це моя остання жарена картошка». Я 15 років її не їла, не їла майонезу, олів’є…І особливо, коли облога міста закінчилася, коли наші хлопці вибили з Сумської, Чернігівської і Київської області цю навалу, я подумала, що так, а тепер я поїм нормально. І я теж набрала дуже багато. І зараз навіть соромлюся, типу, бо що це я самий жирний тренер в місті?
Вперше за 42 роки Лариса вчиться себе любити такою, яка вона є фізично.
- Ні, не такою типу, що я собою не займаюся, ні! Я кажу собі, так вже 42, так я люблю пожерти, особливо вночі. Єдиний мій запобіжник, що мене рятує – це фітнес. Бо я «вкалую» в спортзалі й маю цей результат. В мене є індивідуальні тренування, групові, групи здоров’я. Так, ми заїдаємо, але простіше заїдати, коли ти знаєш, що ти це відпрацюєш.
Боротися з собою і за себе потрібно щодня
Багато дівчат ходять в спортивну залу не для того, щоб ідеально виглядати, а для того, щоб насолоджуватися життям поза цією спортивною залою.
- Щоб дозволити собі більше в плані їжі, ніж можна, наприклад в її віці. Бо метаболізм з кожним роком уповільнюється і відповідно треба менше їсти, але більше витрачати калорій. Я кажу не популярні речі, я знаю, що мене всі «рафіновані» фітнес тренери захейтять, але саме тому мене дівчата і люблять. Я така як вони, я борюся з собою, з цим бажання заїсти, бухнуть, розслабити булки, лежати та нічого не робити. І вони бачать, як і вкалую в спортзалі разом з ними. В мене дуже різні тренування є пілатес, бодіфлекс, а є і ударні - бокс, кікбоксинг, капоейра. Тобто ми там і негативну енергію скидуємо.
Лариса впевнена, що її дівчата ідуть на тренування не тільки за спортом, а і для того, щоб підтримати одна одну і свого тренера. Вона віддає їм всю себе, але зазначає, що ще більше від них бере: підтримку, почуття гумору, поради.
- Спорт приносить у життя людини самодисципліну, силу волі тримати оцю «вертикалю», як одна моя подруга каже. ЇЇ впізнають за цим висловом. Спорт це одна з речей, які змушують мене триматися: «не розпускати слюні» і не опускати руки. Не нити, а йти та перемагати. Я буду щаслива, моя родина буде щаслива, моя країна буде щаслива, моє місто буде чисте і щасливе! Борімося і поборемо, я в це вірю. І це для мене не пафосні слова. Я прокидаюся з цим переконанням і засинаю, і це мене тримає!
Лариса впевнена, дуже важливо займатися спортом не лише самим, а і з власними дітьми та всією родиною.
- Не можете бігти - йдіть, не можете йти – повзіть, не можете повзти – присідайте. Не можете присідати – просто рухайте руками, сидячи. І ви будете витрачати калорії, будете отримувати ендорфіни та більше щастя, і волі, і міцності у вас буде. Не розраховуйте ні на кого. Мій особистий досвід каже, що нехай проти тебе буде весь світ, нехай не підтримує жодна людина – гни свою лінію! Роби те, що ти вирішила для себе. Мені чим важче, тим краще. Я боєць за своїм духом. Я не кажу, що мені завжди легко, чи просто – ні! І боляче, і руки опускаються, але я встаю і далі йду! І саме спорт, і саме фізична культура допомагає мені в моєму повсякденному житті перемагати та боротися не просто до кінця, а до переможного кінця, а він буде, і я в це вірю!, - впевнена Лариса.
Більш детально про спорт під час війни, історію боротьби з вагою самої фітнес-тренерки, яка схудла на майже 50 кг та її особистий камінг-аут на який вона зважилась публічно, слухайте у другому епізоді подкасту «Життя ОДНЕ» на зручній для вас платформі: Anchor, Spotify.
Ця публікація створена за фінансової підтримки Європейського Союзу і Федерального Міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ). Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/ Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу і Федерального Міністерству економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).
