Село Ходіне Шалигінської громади Шосткинського району знаходиться за півтора кілометра від кордону з росією. Воно увійшло до 5 кілометрової зони на Сумщині, жителі якої підлягають обов’язковій евакуації. Мешканці села влітку цього року тікали з рідних домівок під жахливими обстрілами. Тоді горіло все село. Серед біженців - 58-річна Любов Бісюк.
Любов Бісюк мешкала у великому добротному будинку на 6 кімнат. Мала 50 соток землі та велике господарство: корову, коня, свиней, качок, курей, гусей, індиків. За всім доглядала сама, бо дорослі діти вже давно виїхали з батьківської хати.
Ранок 24 лютого 2022 року пані Любов запам’ятала дуже добре.
Любов Бісюк
"Прокинулася о 4:30 ранку і побачила, як за вікном все палає. Коли били Бачівську митницю – у нас все гуло. З Путивльського району митниця та з Бачівського, Катеринівського району митниці - все це горіло, світилося і було дуже страшно. А в мене господарство. Я сама у домі. Це не передати словами», - згадує жінка.
Далі понад будинками жителів Ходіного почали пролітати ракети. Росіяни пускали їх так низько, що люди могли роздивитись серійний номер.
"Російські гелікоптери літали над будинками, але в нас не стріляли. А в травні 2022 року вже почали бити з літаків ракетами. Били по полях, потім стали лупити мінометами. Три рази приходи були у мій двір. Ми чули виходи. Якщо перша міна пролетіла десь далі, на сусідню вулицю – значить битимуть сусідню вулицю. Тоді ми продовжували вдома займатися своїми справами. Ніхто нікуди не ховався, бо не встигали та й нікуди було», - говорить пані Любов.
Поштовхом до евакуації став захід у село групи ворожої ДРГ. Тоді, 3 липня 2023 року, росіяни розстріляли 44-річну подругу пані Любові Тамару з її 22-річним сином Сергієм. Вони їхали мотоциклом.
Сергій отримав п`ять кульових поранень, а Тамара Миколаївна – сім. Тоді було поранено ще одного чоловіка із Ходіного. Через деякий час після страти матері й сина, він їхав тією ж дорогою на автівці. З ним у салоні перебував пасажир. Побачивши мотоцикл, що палав, чоловік почав розвертатися назад. Тоді по його автівці відкрили вогонь. Отримавши поранення він звернув у кювет. Разом з пасажиром поповзом добирались до села.
"Вночі того ж дня пішли приходи по селу. Близько 12-ї години дня, почало бігти все село. Залишатись було неможливо. Люди вели корів, коней. Це був дикий жах. Я була - у капцях та халаті. Схопила тільки тривожну валізку з документами. Інших речей не встигла взяти. Я забрала із собою 74-річну сусідку. Вона після мікроінсульту. Вдалось вмовити одного водія нас підвезти. За три тисячі гривень ми доїхали до Шостки. Далі добрались до села Чапліївка. Тут у мене подруга", - описує пережиті події біженка.
Корову жінка встигла продати ще раніше. Коня прилаштувала до знайомих у сусіднє село. А ось домашня птиця залишилась у сараї. Що з нею – невідомо.
Перший час вона зі старенькою сусідкою проживала у своєї подруги. Далі сільрада надала безплатно будинок. І переселенки вдвох перебрались туди.
"Будинок старенький, маленький. Сарай поламаний. Такий, що господарство до ладу тримати не можна. Воду беремо в колодязі, бо свердловини нема, але, дякувати Богові, і за таке спасибі! Безплатно нам дали – ми живемо", - говорить жінка.
Облаштовуватись на новому місці важко через фінансову скруту, жаліється пані Любов. Пенсії вона не отримує, адже ще не досягла пенсійного віку. Живе на 2 тисячі гривень державної допомоги, як ВПО.
"Допомагають сусіди, подруга, родичі. Привезли продукти, все, що можна. Гуманітарку тільки один раз дали за два місяці. Потрібні дрова, щоб топиться. Але надають 2 тисячі матеріальної допомоги. Щоб купити віз дров мені потрібно віддати 8 тисяч гривень. А щоб їх назбирати потрібно просидіти пів року голодною", - зазначає Любов Бісюк.
Її донька живе у Шостці, син - у Києві. Зять боронить Україну. Переселенка наголошує: нікому не бажає відчути те, що переживає вона сама.
"Не можна описати відчуття, коли лягаєш спати й подумки прощаєшся з усіма родичами, бо не знаєш прокинешся чи ні. Дуже важко на старості літ залишилися без дому, без пенсії. Нам давали паї. У нас було все. А зараз ми залишилися бомжами", - підсумовує, гірко зітхаючи, вимушена переселенка.
