Сьогодні Шостка завмерла у німій скорботі. На Алеї Слави відбулося, мабуть, найтрагічніше поховання за всю історію нашої громади. В останню путь провели молоде подружжя — Христину та Сергія Славських, чиї життя прицільним ударом обірвав ворожий безпілотник.
Вони обрали шлях порятунку інших, і цей шлях став для них спільним до останнього подиху. Христина Славська, парамедикиня Шосткинської підстанції екстреної допомоги, та її чоловік Сергій Славський, поліцейський офіцер Зноб-Новгородської громади, були не просто подружжям — вони були єдиним цілим у бажанні допомагати людям. Їхнє життя було сповнене турботи про ближніх, а серця билися в унісон із професійним обов’язком. Трагічна загибель обірвала їхні земні плани, але не змогла розлучити їхні душі.
Це було прощання не лише з професіоналами, а з великим коханням та нездійсненими мріями. Парамедикиня та поліцейський, вони загинули пліч-о-пліч, намагаючись врятувати поранених. Сьогодні вони також поруч — у двох трунах, всипаних квітами, які принесли сотні приголомшених горем містян.
СЛАВСЬКА ХРИСТИНА ОЛЕКСАНДРІВНА…
Народилася 2 липня 2000 року у Шостці, але її родина проживала у місті Середино-Буда. Христина навчалася у місцевій школі № 2, відвідувала кілька гуртків при Центрі естетичного виховання. Педагоги дівчини згадують: «Ще зі шкільних років Христина була світлою, щирою та доброю людиною. Вона завжди приходила на допомогу в складну хвилину, підтримувала тих, кому було важко - чи то вчителя, чи однокласника. Поруч із нею ставало тепло, спокійно й радісно. Її щира усмішка дарувала світло, за що ми лагідно називали її нашим сонечком. Христина була надзвичайно відповідальною - на неї завжди можна було покластися, знаючи, що вона не підведе. Ще тоді, у шкільні роки, про неї можна було сказати: «З нею можна йти в розвідку».
З 2011 року родина Христини стала прийомною для двох дівчаток. Цей шляхетний вчинок є яскравою ілюстрацією атмосфери доброти та відповідальності, яка панувала у сім’ї. На той час у сім’ї підростало четверо донечок… Але ніхто їх не ділив на «своїх» і «чужих» - всі були однаково дорогі та рідні.
Після отримання середньої освіти Христина вступила до Шосткинського фахового медичного коледжу, за напрямком «Лікувальна справа». По закінченню навчання (2015-2019 роки) дівчина отримала диплом фельдшера і влаштувалася до Служби екстреної медичної допомоги. Паралельно з основною роботою заочно навчалася у Сумському державному педагогічному університеті ім. Макаренка, по закінченні навчання вона здобула ступінь бакалавра, а у 2025 році - диплом магістра за фахом «Логопед-дефектолог».
Незважаючи на молодий вік, Христина користувалася високим авторитетом серед колег і керівництва. «Людина великого серця, професіонал своєї справи, надійний товариш і справжня героїня» - такими словами згадують її колеги-медики.
За словами рідних, вона дуже любила тварин, у вільний від роботи час захоплювалася рукоділлям (алмазна мозаїка та малювання картин по номерам). «Вона була завжди веселою, завжди життєрадісною, хохотушкою», - стримуючи сльози, розповідає мама…
СЛАВСЬКИЙ СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ…
Народився 8 квітня 1993 року у м. Середино-Буді. У 2000 році хлопчик пішов до 1-го класу. У дитинстві та юності захоплювався спортом, приймав участь у численних змаганнях та отримував нагороди.
Вступ до Глухівського національного педагогічного університету став для юнака особливою, яскравою сторінкою життя. Тут він відкрив для себе захоплення, яке стане джерелом натхнення на все життя. Різьба по дереву - саме в цій галузі народних промислів Сергій виявив унікальний талант. За короткий час юнак став відомим і шанованим у вузькому колі професіоналів і аматорів, разом зі своїми наставниками приймав участь у фестивалях і майстер-класах різного рівню. Деякі його роботи зберігаються у колекціях відомих людей. Найбільшою гордістю Сергія була величезна дерев’яна таріль, на якій були вирізьблені відомі історичні місця Глухова. Його дипломною роботою став столик з трьох порід деревини, з самобутнім орнаментом дубового листя та жолудів.
«Випускник факультету технологічної і професійної освіти Сергій Славський був щирим, світлим, доброзичливим і надзвичайно позитивним. Завжди відкритий до людей, відповідальний, небайдужий, із глибоким почуттям справедливості. Він умів підтримати словом, зарядити оптимізмом, ніколи не залишався осторонь чужої біди. Його поважали за принциповість, людяність і внутрішню гідність», - згадують педагоги університету.
З 2023 року молодий чоловік заочно навчався у Сумській філії Харківського національного університету внутрішніх справ.
РОДИНА СЛАВСЬКИХ, ХРИСТИНА ТА СЕРГІЙ
Історія їх кохання розпочалася у 2020 році. Під час транспортування одного з пацієнтів Христина познайомилася з вродливим, струнким чоловіком. Цього дня Сергій здійснював поліцейський супровід машини екстреної допомоги. У ході «робочої» розмови чоловік коротко обмовився: «Так швидко викликали, що не встиг навіть пообідати». Христина посміхнулася та простягнула йому пачку печива… З того дня вони намагалися не розлучатися надовго. Виявилося, що все життя вони мешкали на сусідніх вулицях, гуляли рідним містом однаковими стежками. Але доля звела тільки зараз.
Вони були дуже різні за характером. Сергій - спокійний, дещо стриманий, задумливий. Христина - жвава, енергійна, активна. Але ця різниця взаємодоповнювала пару, адже спільного було набагато більше - доброта, людяність, відповідальність, вірність своєму слову та совісті…
Того дня стався один примітний випадок. Згідно з оновленими правилами, при державній реєстрації шлюбу в Україні видається два свідоцтва про шлюб, для кожного з подружжя. Але з технічних причин у працівників в наявності виявився лише один бланк, який офіційно поєднав їх у пару… Спільний документ про шлюб. Спільне життя. А згодом - і спільний політ у Вічність…
У день офіційного розпису все було максимально скромно, без весільної сукні та численних гостей. «От закінчиться ця клята війна, тоді і справимо справжнє весілля! І сукня біла буде, і у церкві обов’язково повінчаємося… І діточок народимо!», - посміхаючись, мріяла Христина… Власними зусиллями вони перетворили маленький та занедбаний старий будинок у затишне родинне місце. Турботою та любов’ю оточили двох знайдених кошенят, яких жартівливо називали дітками.
Того чорного дня, 21 лютого 2026 року, Христина разом із колегою оперативно виїхала на місце виклику. Допомоги потребували двоє молодих людей (17 та 24 років), які підірвалися на вибуховому пристрої. Дівчина надала постраждалим необхідну медичну допомогу та розпочала транспортування. До неї приєднався поліцейський офіцер громади Сергій Славський, її чоловік.
На Алеї Слави сьогодні плакали навіть ті, хто не знав родину особисто. Адже ця трагедія стала спільною для кожного мешканця прикордоння. Христина та Сергій до останньої хвилини боролися за життя інших, а тепер знайшли свій вічний спокій удвох, залишившись назавжди в небесному строю. Герої не вмирають, доки ми про них пам’ятаємо.
Сьогодні Шостка плаче разом із рідними, проводжаючи своїх найкращих дітей у вічність.
