Напередодні Дня журналіста ми з колегами з Сумщини мали нагоду поспілкуватись з головою комітету Верховної Ради України Ярославом Юрчишиним. Наша зустріч і знайомство стало можливим завдяки и OSCE projects in Ukraine / Проєкти ОБСЄ в Україні та Комісія з журналістської етики. Тож на тренінгу ми обговорили питання саморегуляції в медіа і поспілкувались про життя-буття журналістів в Україні, про свободу слова, про дезінформацію і багато про що інше. Наша колега редакторка Білопілля.City Наталія Калініченко поспілкувалась з паном Ярославом.
Комітет із питань свободи слова — це не про комфорт чи престиж
- Пане Ярославе, у цьому скликанні у Верховній Раді рекордна кількість журналістів, але комітет зі свободи слова очолює не професійний журналіст. Чи була конкуренція з боку колег-медійників на цю посаду? Як вони сприйняли ваше обрання?
- Не скажу, що була якась серйозна конкуренція. Усі розуміли: це точно не "солодке" місце, яким могло б здатися на перший погляд. Бо йдеться про комітет, який до мене очолював Нестор Шуфрич — і, зважаючи на його репутацію та російські зв'язки, не так багато охочих було заходити після нього. Комітет із питань свободи слова — це не про комфорт чи престиж. Це передусім складна, постійно напружена робота, що вимагає великої витримки, балансу та постійної готовності до діалогу.
До того ж, наш комітет — найменший за чисельністю у Верховній Раді. Це теж щось говорить. Було чітке розуміння, що тут буде багато викликів, тиску, і відповідно — велика відповідальність. Саме тому значної конкуренції я не відчув. Колеги поставилися з розумінням. У багатьох з них є досвід у медіа, але й є усвідомлення, що ця робота потребує не лише досвіду, а ще й здатності вести непрості діалоги, іноді між тими, хто прямо конфліктує.
- У вас найменший за чисельністю комітет. Чи означає це, що й завдань у вас найменше?
- Хотілося б, щоб так було, але ні — усе навпаки. Найменший комітет означає, що на нас покладається велика відповідальність і багато справ. Станом на зараз у нас усього чотири члени комітету. Ми жартуємо “три в умі, один в тюрмі” (від ред. Нажаль. Поки що лише в СІЗО), і при цьому маємо низку напрямків, які потребують постійної уваги та участі.
Ярослав Юрчишин отримав відзнаку Симона Петлюри за підтримку української журналістики та внесок у державотворення.
Це — допомога та захист незалежних медіа, реагування на виклики, з якими вони стикаються, підтримка свободи слова, моніторинг дотримання стандартів у воєнних умовах. Ми максимально відкриті до співпраці з журналістською спільнотою, з організаціями та експертами. Нещодавно ми підписали меморандум про співпрацю з Комісією з журналістської етики. Постійно намагаємося бути в діалозі з усіма, хто працює в медіа — для нас це не просто частина роботи, а принцип.
Навіть в розмові з журналістами я часто чую: а чим мені той комітет свободи слова реально допоможе: підтримку медіа наддасть чи тираж збільшить? Багато людей — та навіть журналістів — не розуміють різниці між вашим комітетом і комітетом з інформаційної політики.
Це справді часто плутають.
Ми не створюємо державну інформаційну політику. Наша зона відповідальності — гарантії, захист і свобода.
Ми — ті, до кого звертаються журналісти, коли відчувають загрозу, коли є тиск чи цензура. Ми розглядаємо такі випадки, намагаємось реагувати і будувати систему, яка захищає право на чесну журналістику.
Під час стріму з Сергієм Стерненком чоловіки «наговорили» на мільйон донатів
- Які основні завдання сьогодні ви вирішуєте?
- Зараз ми маємо кілька ключових напрямків. Один із них — це підтримка незалежних медіа. Коли я став головою комітету, був цілий ряд епізодів, які виглядали як тиск на журналістів. Моє першочергове завдання було налагодити діалог. І з журналістами, і з державним апаратом. Пояснити, що ми не опоненти. Усі ми в одному човні. Тому будь-які дії мають бути зваженими, прозорими і відкритими до комунікації.
Ми намагаємося залучати громадські організації, експертів, проводити круглі столи, слухання, консультації. Ми співпрацюємо з ІМІ, "Детектором медіа", НСЖУ, Комісією з журналістської етики, університетами. Працюємо й з міжнародними партнерами — зокрема, пояснюємо європейським колегам, чому фінансова підтримка українських медіа зараз критично важлива. Після скорочення американського фінансування це стало особливо актуальним. Ми наголошуємо: сильні українські медіа — це менше шансів для російської чи китайської пропаганди.
Журналістські стандарти і війна
- Як реагуєте на звернення щодо дотримання журналістських стандартів під час війни?
- Це дуже тонка грань. Ми всі хочемо залишатися демократичною країною з вільною пресою, навіть у воєнний час. І багато в чому нам це вдається. Про це свідчить і рейтинг "Репортерів без кордонів" — Україна тримається досить високо навіть під час війни.
Але є й питання воєнної етики.
Нещодавно ми проводили круглий стіл з Комісією з журналістської етики, де дійшли згоди: жорстка цензура не працює. Найкраща форма — це професійна саморкгуляція. Коли журналісти самі розуміють, де проходить межа між свободою слова і безпекою. Подяка Комісії журналістської етики на чолі з Андрієм Куликовим за активну роботу в цьому напрямку.
Ярослав Юрчишин з Андрієм Куліковим
- Якщо говорили про «стандарти», про «свободу слава», про конкуренцію між медіа, тут перший і останній аргумент: Телеграм. Жодних правил, стандартів, відповідальності. Купа загроз. Чи є шанс обмежити поширення неперевіреної інформації в соцмережах, зокрема в Telegram?
- Питання повного закриття Telegram наразі не стоїть. Але я переконаний: мінімум, що ми маємо зробити — це обмежити доступ до таких платформ для дітей. Telegram і TikTok дуже активно використовуються ворогом. Через Telegram поширюється реклама наркотиків, алкоголю, тютюну, там вербують дітей і підлітків для підпалів авто військових та інших диверсій. Це реальність.
TikTok — інша історія. Він створює викривлену реальність, особливо для молоді. Але у нас вже є діалог із TikTok, і були випадки, коли на запит української сторони блокували акаунти з російською дезінформацією. Це важливі кроки.
Про незручні питання і джерела інформації
- Звідки дізнаєтесь новини? Які джерела порадите?
- Насамперед — не читаю анонімні Telegram-канали. Це розсадник маніпуляцій, джинси й фейків. Натомість я за те, щоб мати кілька якісних медіа і читати їх напряму, на сайтах, а не тільки в стрічці соцмереж.
Інтерв'ю з депутатом здорової людини, так пана Ярослава назвав журналіст ГРУНТУ Олександр Нотевський
Є багато достойних українських медіа. Не хочу називати конкретні, щоб нікого не образити, але можу порадити орієнтуватися на списки "білих медіа" від Інституту масової інформації. Якщо видання там є — йому можна довіряти.
- Які незручні питання вам ставили журналісти у політичній кар’єрі?
- Політик має відповідати на незручні питання — це нормально. Наприклад, коли були підозри в тиску на журналістів — від мене хотіли почути імена, прізвища, звинувачення. Але до винесення вироку, мені як політику не коректно це робити — це робота правоохоронців. Зрештою, це може політизувати процес, а нам треба не політизація, а результат. Я можу говорити про можливість тиску, сприяти розслідуванню, але не видавати особисті судження, які можуть тільки зашкодити слідству.
Окрема тема — загибель журналістів. Це болісно. Наприклад, випадок із Вікторією Рощиною. Ми до останнього сподівалися, що вона буде звільнена. Але цього не сталося.
Але це дуже важкі розмови.
- А на яке питання ви б самі хотіли відповісти, але вам його ніхто не ставить?
- Я — великий прихильник Пласту. Це величезна частина мого життя. Але про це рідко питають. Хоча це середовище, яке виховує активних, відповідальних громадян. І я сам маю багато класних історій про Пласт.
26 квітня 2001 року на Янівському цвинтарі на могилі Невідомого Січового Стрільця в колі приятелів серця з Орден Залізної Остроги я склав свою першу присягу-обіцянку дійсного члена Пласт - український скаутинг.
Ще одна тема — поневолені народи в складі Росії. Ми створили спеціальну тимчасовою комісію у Верховній Раді для роботи з ними — буряти, татари, чеченці, калмики тощо. Це не росіяни. Це окремі народи, які мають право на самовизначення. Ми маємо вже зараз починати з ними діалог, бо після розпаду імперії нам треба буде з кимось говорити. Це довгострокова, стратегічна робота, але дуже важлива.
- Як оцінюєте роботу військових журналістів та журналістів на прикордонні?
- Наші військові журналісти — одні з найкращих у світі. І, на жаль, ми побачили це лише в умовах війни. Їхній внесок — не лише в інформування, а в оборону. Вони формують правильне сприйняття подій, вони тримають інформаційний фронт.
Важко їх усіх зібрати разом в одному місці для діалогу, бо вони рідко всі одночасно бувають у тилу. Але ми постійно тримаємо контакт. Бувають непорозуміння з військовим керівництвом щодо доступу — і тоді ми пояснюємо: журналісти і військові мають бути союзниками. Якщо ми самі не будемо говорити про цю війну — скажуть за нас. І, найімовірніше, нам це не сподобається.
- Ваші побажання сумським журналістам.
- Передусім — щира подяка. Сумщина — прикордонна, складна, небезпечна. Але ви працюєте. Ви інформуєте і свою громаду, і всю країну. Це величезна відповідальність і мужність.
Бажаю вам більше спокою. Менше ризиків. Хочу, аби чимшвидше фокус роботи медійників Сумщини змістився з війни на щось більш приємне. І щоби ваша робота приносила вам і результат, і задоволення. Бо задоволений своєю діяльність журналіст - гарантія довіри в суспільстві. Дякую за ваше служіння та відданість професії!
- Дякую і тобі та запрошуємо до нас на Сумщину.
