На Шосткинщині попрощалися із воїном Романом Строкачем, життя якого 17 жовтня 2024 року під час виконання першого бойового завдання поблизу міста Селидове на Донеччині обірвав російський ворог. Мужній старший вогнеметник із позивним «Старий» захищав рідну землю до останнього подиху, залишивши у скорботі матір, дружину Вікторію, двох синів та сестру.
Роман народився 2 грудня 1981 року у селищі Вороніж, на Шосткинщині. Зростав у простій, сповненій праці та людської теплоти родині. Його батько — залізничник, мати — вихователька дитячого садка, люди, які навчили його найголовнішому: чесності, доброті та любові до рідного дому. Разом зі старшою сестрою Світланою вони жили дружно, плекаючи той особливий родинний зв'язок, який не здатна розривати навіть смерть.
Роман навчався у Воронізькій школі №1. А після 9 класу закінчив училище №42, де здобув фах водія та слюсаря. Але він завжди прагнув більшого, тож у 2005 році закінчив Конотопський індустріально-педагогічний технікум і навіть передавав свої знання молоді, працюючи майстром виробничого навчання у Путивльському училищі.
Він не боявся жодної роботи. Як вправний газоелектрозварювальник, Роман підкорював висоту у різних куточках країни, робив усе на совість, надійно та якісно. Згодом, з 2015 року, обрав шлях батька — став частиною залізниці. Працював монтером колії, пізніше — зварювальником. Його поважали всі, бо Роман був із тих людей, на яких тримається світ — надійний, відповідальний, справжній.
У 2012 році він зустрів свою майбутню дружину Віту і за рік вони побралися . Разом вони виховали двох чудових синів — Кирила та Ростислава.
Безвідмовний, компанійський, справжнє джерело тепла. Без його щирої посмішки, без його танців не обходилося жодне родинне свято — він умів дарувати радість усім навколо... Саме таким згадують нашого земляка родичі та друзі. З дитинства мав дві великі пристрасті — футбол та рибалку. У студентські роки виступав за футбольну збірну коледжу. А з вудкою на березі річки він відпочивав душею, міг годинами й днями там проводити час . А з якою турботою він доглядав за своїми кроликами, створюючи затишок у власному господарстві...
Роман понад усе любив це життя і мав прості, але такі теплі людські мрії. З дружиною придбали будинок, який чоловік мріяв власноруч добудувати... Зробити родинним гніздом, де зустріне щасливу старість у колі коханої дружини, дітей, великої родини та численних вірних друзів, яких у нього завжди було вдосталь.
Та коли ворог ступив на нашу землю, Роман не зміг стояти осторонь.
22 червня 2024 року він приєднався до Збройних Сил України. Він знав ціну свободи і не відступив!
Побратими дали йому позивний «Старий» — серед них він був найстаршим за віком, наймудрішим, тим, хто завжди підставить плече і підтримає добрим словом. Його підрозділ тримав оборону на одному з найпекельніших напрямків — біля міста Селидове на Донеччині.
17 жовтня 2024 року під час виконання свого першого бойового завдання наш земляк прийняв свій останній бій... Він пішов у вічність як Справжній Воїн, залишившись вірним Україні та своїм рідним до останнього подиху. Йому назавжди 42... Сьогодні у селищі Вороніж оборонця провели в останню путь.
Немає таких слів, які б змогли загоїти рану в серці матері, заспокоїти біль дружини Вікторії, замінити батьківську любов синам Кирилу та Ростиславу, повернути рідного брата сестрі Світлані... Але нехай ваша гордість за нього буде більшою за ваш біль... Роман живе у своїх синах, у кожному збудованому куточку, у кожному спогаді про його щиру посмішку.
