Наше суспільство майже нічого не знає про людей з інвалідністю, а тим більше про їх потреби. Їх і досі можна зрідка зустріти на вулицях, а тим паче – у публічних місцях. Наші тротуари й відсутність нормальних пандусів зробила цих людей персонами нон грата для суспільства.
Окрема тема про тих, хто переміщається на інвалідному візочку і живе у Садовому мікрорайоні. Вулиця Воронізька з’єднує Садовий мікрорайон з центром міста. Не так давно тут відремонтували дорогу, частково проклали вузьку смужку тротуару. Але більшість з’їздів і заїздів подолати людині з інвалідністю не сила.
Єдина можливість доїхати у центр - це їхати дорогою, ризикуючи щохвилини стати жертвою ДТП на жвавому автошляху. Короче, краще для всіх залишитись у чотирьох стінах, немає людини, немає проблеми.
Насправді проблема не така й велика і її можна було вирішити під час укладання тротуару, десь знизити тротуар, рівень бордюру. Але в нас як за радянських часів часу і грошей зробити правильно і добре немає, зате потім знайдемо час та кошти на те, щоб переробити. Але поки у чиновників дійдуть до того руки, мине не один місяць або рік, а що хіба людині на візку є куди поспішати.
Хочу нагадати, що урядом нашої держави прийнято Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору. А про яку доступність може йти мова, коли людина не може вийти з дому, з двору, самостійно доїхати до лікарні чи їдальні? Це пряме порушення прав людей з інвалідністю.
Багатьом здається, що доступність потрібна лише людям з інвалідністю. Доступність важлива для всіх. І для людей похилого віку, і для дітей, які перечепившись до крові роздирають колінки, і для мам з дитячими візочками, і для тих, хто має тимчасову інвалідність, наприклад, через перелам ноги чи вивих суглоба.
Для подолання цих перешкод будуються з'їзди або зниження бордюрного каменю. З'їзд це «міні-пандус». У місцях перетину пішохідних шляхів з проїжджою частиною вулиць і доріг. Скільки чекати поки все упорядкують відповідно до будівельних норм?
