Повномасштабна фаза війни, яка розпочалась 24 лютого зачепила кожну шосткинську родину, причому не залежно від місця перебування. Хтось змушений був покинути країну і стати біженцем, інші повертались, ризикуючи життям у рідне місто, не зважаючи на його облогу, хтось і досі у бомбосховищах Києва чи Харкова, хтось чекає на звістку з Маріуполя. А хтось вже на собі відчув усю ніщивну силу "руського миру".
Був ранок, коли у їх життя увірвалась війна зі звуками вибухів і розбитого скла. Саме так ту мить згадує Дмитро, батько 1,5 місячної Вікторії, яка у момент вибуху була на руках у матусі: «Сигналізація, полум’я, тріск».
Він почув крик дружини і кинувшись в їх бік, накинувши на неї і доньку ковдру. А Оля закрила своїм тілом новонароджену дитину під час обстрілу передмістя Києва та отримала осколкові поранення. Оселя за одну мить перетворилась на руїни з уламків всього, що ще донедавна було затишним гніздечком молодого подружжя.
Дмитро зафільмував на телефон, як реально виглядає «руський мір»: скло на ліжку й у колисці немовля, вирвані двері від шафи. Місце, де застав їх вибух. У багатоповерхівці знесло повністю одну бокову стіну. Залишився без стіни дитячий садочок розташований поруч, вибуховою хвилею розбито усі вікна у сусідній школі.
Жінка як раз почала годувати донечку, укутавши у ковдру, як стався вибух.
«Я боюсь навіть уявити, щоб було, якби вона була не в мене на руках, а у своїй краватці. Я навіть не хочу цього уявляти, щоб могло бути. Слава Богу вона була у мене на руках», - згадує жінка. Її саму поранило у голову і почала литися кров просто на немовля. Тому матері здавалось, що це кров дитини і що вона теж зазнала поранення.
Анатолій Тимошенко, щелепно-лицьовий хірург дитячої лікарні Охматдит, говорить, що дитина не ушкоджена, а ось груди матері були уражені уламками скла, адже на момент вибуху молода мама годувала донечку груддю.
Світлина з пораненою мамою і донькою на руках у лікарні облетіла увесь світ, потім її поширювали із хештегом #Шосткинська_мадонна.
Не дивлячись на багато численні порізи від уламків скла, Оля посміхається, дивлячись на доньку. Дмитро не випускає руку дружини і обіцяє, що він завжди буде поруч: «За ці 15 секунд ми ще ближче стали один для одного».
