9 квітня відбувся третій обмін полоненими. Серед 26 людей, яких звільнили, до рідної Новгород-Сіверщини повернулася і Ганна Михайлівна. Тиждень допитів у польовому таборі в холоді, майже без сну та з погрозами розправою. Потім – камера СІЗО у Курську, де одна з співкамерниць, полонена українка, намагалась повіситись на тюремному простирадлі. Такі спогади про російський полон у старости Грем’яча 62-річної Ганни Гавриліної.
20 днів вона провела у полоні ворога. Її схопили у рідному селі поруч зі школою, закрили очі й повезли на військовій техніці у невідомому напрямку, як потім стало зрозуміло до Росії.
Жінка згадує, що росіяни стріляли біля її голови, погрожували пораненням коліна і зовсім не звертали уваги на її стан здоров’я. Полонянку доставили у Курську область. Жінку роздягли, забрали всі прикраси, гроші і допитували, надівши мішок на голову, стукали замком по голові. Вона тиждень провела в польовому таборі, де окрім неї було багато полонених.
У камері окрім неї було ще четверо дівчат, троє наших прикордонниць і одна жінка з Чорнобиля, яка казала, що вона кореспондентка.
Дівчат прикордонниць звільнили першими, дійшла черга і до Ганни Михайлівни. Наразі, коли вона покидала камеру там залишалась кореспондентка, про долю якої жінці нічого не відомо. Але вона говорила, що та намагалась вкоротити собі віку і повіситись на простирадлі. З Курська її доправили літаком у Крим, а потім до Запорізької області. Коли стало зрозуміло, що їх обміняли й вони на рідній землі не зайнятій окупантами, всі хто був у машині почали співати гімн України, плакати та обійматись.
11 квітня у Новгороді-Сіверському зустріли звільнену з полону старосту села Грем’яч Ганну Гавриліну. Як я рада всіх вас бачить», - зі сльозами на очах говорить жінка своїм землякам.
"Смілива та стійка жінка. Справжня голова громади", - написала міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук і виклала світлину.
