Завтра, 26 вересня, Шосткинщина прощатиметься зі своїм земляком, захисником Батьківщини ГРІНЧЕНКОМ АНДРІЄМ ОЛЕКСАНДРОВИЧЕМ. Панахида розпочнеться о 10.00 у церкві Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ (вул. Соборна 1-А, Садовий мікрорайон). Початок траурної церемонії - об 11.00 біля кінотеатру «Родина» (вул. Садовий бульвар, 13). Поховання відбудеться в с. Ображіївка.
Андрій народився у нашому місті 14 червня 1992 року, навчався у школі № 2. З дитинства хлопчик захоплювався технічним моделюванням, весь вільний час проводив на Шосткинській станції юних техніків, приймав участь у численних змаганнях. Нагородою за працелюбність і талант юного моделіста-конструктора стала путівка до міжнародного табору. Іншим захопленням на все життя стали активні види спорту – боротьба та біг.
Після отримання середньої освіти юнак вступив до хіміко-технологічного коледжу за фахом «електрик», а потім закінчив Шосткинський інститут за напрямком комп’ютерно-інтегрованих технологій.
Доросле життя Андрій почав з роботи на одному з місцевих підприємств та створення сім’ї з коханою жінкою. Молодим людям разом довелося пережити багато випробувань, одним з найголовніших стала служба Андрія Олександровича в зоні АТО/ООС (куди він вирушив добровільно).
Після повернення з фронту у чоловіка була безліч планів і мрій, над втіленням яких він невтомно працював. Лідер по натурі, він ніколи не ховався від проблем і намагався допомогти іншим.
Через день він добровільно став на захист Батьківщини. «Не можу спокійно дивитися в очі тих жінок і дітей», - коротко пояснив рідним. Несення військової служби відбувалося в найгарячіших і найнебезпечніших зонах – у Бучі, Бахмуті.
За словами бойових побратимів, саме Андрію Грінченку багато українських військових дякували за порятунок. За власні гроші купив автомобіль, на якому вивозив з Бахмуту поранених побратимів, міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Він був дуже товариською та енергійною людиною, ніколи не жалівся на долю та намагався бачити шанс завжди. Під час розмов з родиною намагався завжди бути позитивним, жартувати, підбадьорювати. На фронті не полишав фізичних тренувань, і о 5 ранку його можна було бачити на пробіжці… Після поранення плеча Андрій приїжджав до Шостки у коротку відпустку, відвідав волонтерський центр, з захватом роздавав морозиво малюкам на День захисту дітей. Мріяв про власних дітей з коханою жінкою, про жадану і таку нелегку Перемогу України…
Друге поранення чоловік отримав 6 вересня цього року, і воно стало роковим. Незважаючи на зусилля провідних харківських медиків, 23 вересня Андрія Олександровича Грінченка не стало.
У глибокій скорботі батьки і сестра, дружина і численні друзі…
Для багатьох Андрій Грінченко був людиною-сонцем – яскравим, щедрим на добрі справи та душевну підтримку. За порівняно коротке життя він встиг допомогти дуже багатьом.
Низький уклін Воїну Світла.
Вічна шана і вічна пам’ять.
