Шосткинщина знову у жалобі. 22-го вересня у селищі Вороніж провели в останню путь нашого земляка, захисника України Євгенія Мягких. Загинув Герой 19-го вересня на Донеччині. «Таких людей більше немає» - це слова дружини Людмили про коханого чоловіка. На церемонії прощання з Євгенієм побували і журналісти ШосткаNews.City.
З квітами, українськими прапорами та ставши на коліна востаннє зустрічали вороніжці свого земляка, захисника Євгенія Мягких. З перших днів повномасштабного вторгнення він захищав Україну від російських окупантів - обороняв Сумщину, Соледар, Харків, Лиман. Виконував бойові завдання в районі Зноб – Новгородського. «Треба дітей захищати, треба землю захищати», - ці слова сказав загиблий Герой своїм рідним перед відправкою на фронт. 19-го вересня, в районі Ямполівки Краматорського району, що на Донеччині, солдат Євгеній Мягких героїчно загинув в бою за Україну, за її свободу і незалежність.
Євгенію Мягких назавжди залишиться 40. Рідні і близькі пам’ятатимуть його як турботливого сина, найкращого чоловіка та батька, світлу людину з великим серцем.
Тут, у Воронежі, пройшли його дитячі і юнацькі роки. Однокласники і педагогічний колектив школи ім. П. Куліша цінували відповідальність і душевність Євгенія.
Юнацьким захопленням нашого земляка були мотоцикли., а найкращим відпочинком – риболовля та полювання. Він обожнював своїх дітей та кожну вільну хвилинку намагався проводити з ними. Для 12-річного сина Матвія, 12-річного пасинка Олексія і однорічної донечки Вікторії він був прикладом справжнього чоловіка. Для дружини Людмили він був справжнім помічником, для мами Валентини і батька Олега – опорою і розрадою.
У мирному житті Євгеній працював машиністом поїзда «Укрзалізниці» - цій роботі він присвятив 15 років. На фронті зарекомендував себе як вірний товариш, який трепетно ставився до бойових побратимів. «Мої братики» - так він їх називав.
«Спогади про Женю лише світлі. «Щирий, відкритий, доброзичливий, вимогливий, кмітливий і допитливий» – так говорять про нього його вчителі. Дівчата-однокласниці завжди були оточені його увагою. Для хлопців він був вірним і надійним другом. Якось, вже під час війни, я розмовляла з Женею, і він сказав: «Ми обов’язково переможемо – незважаючи ні на що», - розповідає про нашого Героя завідувачка філії Воронізької ЗОШ ім. П. Куліша Ірина Прохоровська.
«З перших днів широкомасштабного вторгнення він пішов захищати Україну в батальйон ТРО – готував техніку, зброю. Ворогу не вдалося забрати нашу територію. Потім Євгеній пішов захищати Україну під Бахмут, під Харків, під Лиман. Дякуємо батькам, рідним та близьким за те, що виховали такого патріота. Слава Герою!», - сказав міський голова Шостки Микола Нога.
Прощаючись зі своїм земляком, вороніжці та інші учасники жалобної церемонії поклали квіти на його труну.
А потім, утворивши «живий коридор», під супровід гудків тепловоза, провели його в останню путь – до прихистку своїх небесних побратимів, під назвою «Алея слави».
