Сьогодні Шосткинська громада схилила голови у глибокій скорботі, прощаючись із воїном-земляком, який повернувся додому на щиті. Сергій Компанець довгий час вважався зниклим безвісти, залишаючи рідним тендітну надію на диво, проте підтвердження загибелі принесло чорну звістку: серце мужнього захисника зупинилося під час запеклого бою на Запоріжжі. Місто провело в останню путь людину світлої душі, справжнього патріота та майстра на всі руки, який без вагань став на захист України, щоб вибороти для нас право на мирне життя.
Компанець Сергій Ігорович народився 13 червня 1986 року в місті Шостка Сумської області у багатодітній родині, де зростали двоє братів і сестричка. З дитинства він пізнав, що таке відповідальність і праця — ще з 8 класу почав допомагати родині, підтримуючи батьків у турботі про молодших.
Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №6, після чого здобув професію тракториста-машиніста у Воронізькому професійно-технічному училищі №42. Сергій не цурався жодної роботи: працював на деревообробному виробництві, на будівництві — всюди, де були потрібні його руки та наполегливість. Він не вмів сидіти без діла. Любив техніку, із захопленням ремонтував автомобілі, знаходячи у цьому і розраду, і радість.
Власних дітей не мав, але всім серцем любив свого племінника Кирила та похресницю Полінку — вони були для нього особливими, рідними душею.
Сергій був людиною світлою і щирою: життєрадісний, працьовитий, справедливий, мужній. Завжди першим приходив на допомогу, умів підтримати, підбадьорити. Його усмішка, доброта і відкрите серце притягували людей — він мав багато друзів і по праву був душею компанії.
У перші дні повномасштабного вторгнення він добровільно став на захист України. Згодом повернувся додому, але вже у січні 2023 року, не залишившись осторонь, знову взяв до рук зброю, щоб боронити рідну землю.
Служив солдатом, номером обслуги 4 протитанкового відділення. Виконував бойові завдання на Донеччині та Запоріжжі. Мав позивний «Комп». За свою службу отримав посвідчення учасника бойових дій.
Його останні слова були сповнені турботи про рідних. У розмові з похресницею він попросив передати сестрі:
«Скажи їй, нехай не хвилюється, я приїду і зателефоную…»
Але, на жаль, того дзвінка рідні так і не дочекалися…
Його найбільшою мрією було повернутися додому, обійняти рідних і жити у мирній країні. Створити щасливу родину. Мріяв про власних дітей. Про затишок у власному домі….
6 жовтня 2024 року Сергій загинув поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області під час виконання бойового завдання — внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Деякий час вважався зниклим безвісти… Та дива не сталося. Герой повернувся на щиті. Йому назавжди 38...
Світла пам’ять про Сергія назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, побратимів і всіх, хто його знав.Він віддав найдорожче — своє життя — за Україну, за наше майбутнє, за мир.
Вічна пам’ять Герою.
