Більшу частину життя Олександр на псевдо “Вегас” служить народу України. Як у 18 років покинув рідну Шостку, що на Сумщині, та склав присягу, так вже 22 роки й не знімає однострою. Про це розповідають у 58 окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського.
Поки був молодший – служив у підрозділі спецпризначення, потім у Нацгвардії, а з 2020-го року – в Збройних Силах. Сьогодні Олександр вже майстер-сержант, головний сержант мотопіхотного батальйону.
Фото: 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
– Ми зустріли повномасштабне вторгнення контрактною армією, – розповідає майстер-сержант. – Контрактники, тобто професійні військові, добровольці, прийняли перший удар і витримали його. Перших 7-8 мобілізованих солдатів я побачив під час боїв під Ніжином. Зараз зі старої контрактної “гвардії” залишився я, старшина, медик і ще один солдат – всі інші вже мобілізовані. Ми пройшли важкий шлях з 2022-го року, але за нього не соромно. Ніжин, Велика Дорога, Талалаївка, Григорівка, район Попасної, Трипілля… Під Трипіллям, що під Бахмутом, моя рота закінчилася… Ми зайняли оборону на залізничному полотні Володимирівка – Трипілля. Проста піхота з гранатометами та автоматами. За дві доби з бою вийшли 16 воїнів, 4 загинули, інші поранені. Але ми чи не єдині, хто тоді виконав завдання. Відбили ворожі атаки, знищили російський танк, БМП та вантажівку з боєприпасами. За той бій мій ротний став лицарем ордена Богдана Хмельницького, а я, на той час головний сержант взводу, отримав орден “За мужність” III ступеня. Ногу, правда, після поранення довелося збирати в шпиталі…
Найважче, каже “Вегас”, було в Серебрянському лісі. По-перше, особовий склад вже був віком під 50 років і старше, ще й без досвіду. По-друге, пісок: не зариєшся як треба. По-третє, це ближній бій, коли бачиш деталі обличчя ворога.
Фото: 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
Як каже майстер-сержант, всюди по-різному, тому треба не відпрацьовувати шаблонні дії, а бути готовим завжди імпровізувати.
– Ось пройшов воїн Бахмутську кампанію і вважає себе майстром битися в руїнах міста, – розмірковує “Вегас”. – Потрапляє на південь Донбасу, а там рівнина. Поля і лісосмуги, чи те, що від них залишилось. І він розгублюється, бо не звик до такого. Тому треба уникати шаблонів, постійно розвиватися. Сучасний солдат це вдумливий солдат. Який має певну самостійність на позиції й приймає рішення, від якого залежить життя. А тут виникає проблема з якістю підготовки, бо нам доводиться новобранців перенавчати та адаптувати до реалій справжньої війни. Не менш як місяць мені потрібно, аби більш-менш підготувати бійця. Дуже важлива мотивація воювати. Переконаний, з-під палки не можна змусити битися з ворогом. Хто не хоче і себе налаштував на це, думає не про бій, а про ухилення від нього – захворіти, знайти більш безпечне місце, навіть про втечу думають. Воюють краще за все, як-то кажуть, “в охотку”, коли людиною рухає патріотизм, бажання заробити гроші, помста, хоча останнє не найкращий варіант. Для мене особисто армія та війна – це робота. Я свідомо зробив вибір. Як на заводі – виконав умови контракту, тобто в нашому випадку обов’язки чи бойове розпорядження, – отримуєш зарплатню та додаткові привілеї. Все чесно і прозоро. Знову ж таки, поганих солдатів не буває. Є не раціональне використання солдата. Тож завдання командирів, сержантів – вивчити своїх людей, знати їх особливості, здібності та потреби й знайти кожному місце і завдання, де той впорається якнайкраще та принесе максимум користі.
