У часи випробувань, коли війна стає суворою реальністю, потреба в безпеці та теплі стає першочерговою. Історія Валентини Олександрівни Максюти та Олександра Івановича Данюченка – це яскравий приклад незламності та винахідливості шосткинців, які, попри всі загрози, знаходять спосіб подбати про себе. Їхнє рішення встановити в квартирі невелику піч, яку вони лагідно назвали "Пічка-Марічка", стало відповіддю на виклики чотирьох років війни.
Валентина Олександрівна чітко окреслює причину, що спонукала їх до такого кроку: "Чотири роки війни змушують уже якось виживати. Якщо ми вже залишились тут, то маємо про себе подбати самі. Хто про нас подбає, про нашу безпеку, як не ми."
Постійна загроза обстрілів з боку ворога, який скеровує удари по цивільній інфраструктурі, створює реальний ризик знищення теплоцентралі. З наближенням зими стало очевидно: покладатися лише на централізоване опалення – небезпечно.
В умовах надзвичайної ситуації та за відсутності альтернативних джерел тепла, родина, що мешкає у кутовій квартирі на п'ятому поверсі багатоквартирного будинку, змушена використовувати піч-буржуйку.
"Рашисти громлять все і немає такої впевненості, що вони не розгромлять теплоцентраль. І що тоді? Іде зима," – пояснює Валентина Олександрівна.
Вибір, продиктований обставинами
Спочатку чоловік, Олександр Іванович, хотів замовити піч через інтернет, але, з міркувань економії та уникнення "зайвих трат грошей", подружжя вирішило знайти необхідне у магазині. З чотирьох доступних варіантів Олександр Іванович вибрав "оцю маленьку, невеличку, легеньку" піч, яка й отримала своє особливе ім'я.
"Пічка-Марічка": Тепло з поетичною душею
Сама назва – "Пічка-Марічка" – має не лише практичне, але й глибоко емоційне та поетичне підґрунтя. Валентина Олександрівна, як поетеса, не могла дати печі просто суху технічну назву.
"Я ж не можу просто так її назвати, ото як вона називалась," – з посмішкою зазначає вона, підкреслюючи, що в такий спосіб навіть предмет побуту набуває своєї, майже людської, теплої ідентичності.
Перші випробування та плани на майбутнє
"Пічка-Марічка" вже чотири дні успішно функціонує, пройшовши перше випробування. Подружжя має намір вдосконалити її, зробивши необхідну оббивку, щоб "уже ж було, напевно, що нічого не загориться" – це свідчить про відповідальне ставлення до безпеки.
Найкращим показником правильності рішення є реакція оточення. Сусіди не нарікають, а навпаки, планують "приходити до нас на погрітися" – натяк на те, що пічка слугуватиме не лише джерелом тепла, а й місцем для спілкування та підтримки.
Олександр Іванович наполегливо радить розпочати експлуатацію печі з першого, обов'язкового протоплення. Цю процедуру необхідно провести на вулиці. Дати можливість повністю обгоріти заводській фарбі та маслу, які використовуються під час виробництва. Це запобігає поширенню неприємного та потенційно шкідливого запаху диму та хімічних випарів у житловому приміщенні. Щоб зробити необхідний отвір у стіні для димоходу, майстер не став використовувати гучний перфоратор. На створення отвору пішло чотири години кропіткої праці.
Олександр Іванович працює кочегаром, тому знає техніку безпеки для експлуатації таких печей. Стіни і підлога будуть огорожені. Поки дрова горять, вікно кімнати привідчинене.
Пічка має ще додаткову функцію – на ній можна підігріти їжу. Пані Валентина на пательню кладе сало, щоб наочно нам це продемонструвати. На підсмаження вистачає хвилини і смакота вже на тарілці. "Пічка-Марічка" вже чотири дні успішно функціонує, пройшовши перше випробування. В надзвичайній ситуації це простий і доступний спосіб пережити складні зимові умови у випадку блекауту, головне - суворо дотримуватись усіх правил пожежної безпеки.
