Тривалий час сім’я Дмитра Колота жила в нестерпній невизначеності: після останнього бою поблизу н.п. Прогрес на Донеччині 23 липня 2024 року захисник рахувався зниклим безвісти. На жаль, кілька днів тому найстрашніші побоювання підтвердилися: Шостка отримала звістку про загибель свого Героя, який до останнього подиху залишався вірним побратимам та присязі, відмовившись від демобілізації.
Народився 5 травня 1973 року у нашому місті, мама хлопчика була відомою та шанованою вчителькою. Перші роки Дмитро навчався у ЗОШ№ 1, потім – у ЗОШ № 5. З дитинства він ріс активним і жвавим, захоплювався спортом, відвідував секції з боксу та легкої атлетики. Професію електрика отримав на базі Шосткинського профтехучилища № 10. Кілька років Дмитро працював вихователем у відомому дитячому міжнародному таборі, потім – водієм у ТОВ «Торговий дім «Дизайн» (Шостка). Керівництво та колеги згадують чоловіка з пошаною та вдячністю, характеризують як людину дисципліновану, працьовиту, щиру.
У 2005 році наш земляк одружився з коханою дівчиною Наталією, і саме родина стала головним скарбом його життя. Разом вони відкрили власну справу у сфері будівництва, разом долали труднощі та ділилися радощами, відпочивали на природі, виховували двох синочків – Олександра і Лева. «Він жив заради родини, обожнював синів. Завжди допомагав, любив і підтримував сестру і рідних», - розповідає дружина…
У перші дні повномасштабної російської агресії Дмитро Вікторович записався в добровольці, незважаючи на проблеми зі здоров’ям. Через тиждень після його Дня народження, 13 травня, він став на захист Батьківщини у складі ЗСУ. Воював на Сумському напрямку, боронив Донеччину. На фронті служив у гранатометному взводі роти вогневої підтримки. Сміливий, наполегливий, чесний – таким Дмитро Вікторович назавжди залишиться у пам’яті своїх бойових побратимів. Він ніколи не скаржився – ні на величезні навантаження, ні на тугу за рідними… Після закінчення війни мріяв звозити сім’ю на море, жити у мирі та злагоді поряд з найдорожчими людьми.
Останній раз він говорив з дружиною напередодні загибелі, обоє розуміли всю складність ситуації і великий ризик. Кілька днів самотньо лежали отримані документи з Шостки, які давали право Дмитру відмовитися від подальшої військової служби - на підставі догляду за матір’ю-інвалідом і проблем із власним здоров’ям. Він їх і нікуди не поніс і не збирався… «Хлопців не покину!», - саме такими були останні слова Воїна Світла своїм рідним.
Колот Дмитро Вікторович загинув у бою поблизу нп Прогрес Донецької області 23 липня 2024 року. Тривалий час рахувався без вісти зниклим, але кілька днів тому сім’я отримала остаточне підтвердження страшної правди…
Всі, хто прийшов провести Дмитра в останню путь, встали на одне коліно віддаючи шану його героїзму та самопожертві заради України. Невимовний біль стискає серця присутніх. Згорьовані рідні і знайомі один за одним підходять до труни, щоб попрощатись і покласти живі квіти — символ скорботи та вічної пам'яті. Згідно з військовим ритуалом, дружині загиблого Героя, Наталії, було передано Державний Прапор України – як символ шани від усього українського народу за жертовність її чоловіка. Свій останній спочинок захисник, Дмитро Колот, знайшов на Алеї Слави, серед тих, хто віддав найцінніше за свободу України.
