Він понад усе мріяв обійняти молодшу онуку, яку бачив лише через екран монітора, але натомість став її ангелом-охоронцем. Шостка прощається з Геннадієм Миколайовичем Подопригорою — люблячим чоловіком, турботливим дідусем та відважним воїном, який майже два роки вважався зниклим безвісти. Церемонія прощання відбулась на Алеї Слави, яка стала місцем останньої зустрічі захисника з рідним містом.
Геннадій Миколайович Подопригора народився 17 березня 1969 року у місті Шостка (Сумська область). Свою освіту розпочав у Шосткинській школі №7. Згодом отримав фахову підготовку за спеціальністю «контрольно-інструментальні прилади» в училищі №13 (нині Центр професійно-технічної освіти). Трудову діяльність розпочав на легендарному виробничому об’єднанні «Свема».
У період з 1987 по 1989 рік Геннадій Миколайович проходив строкову військову службу. Після демобілізації зустрів кохання свого життя Олену, пара побралась у 1991 році, у шлюбі народилась донечка Марина.
Після демобілізації він повернувся до Шостки і розпочав активну роботу на різних підприємствах міста, здобуваючи цінний досвід. Зокрема, тривалий час працював електромонтером у структурі ВАТ «Укртелеком». Останнім місцем роботи було ТОВ «Хімікал Інвест Лімітед».
Захоплення технікою було справжнім хобі Геннадія, а його вміння ремонтувати прилади та механізми часто ставало у пригоді друзям і знайомим, яким він завжди безкорисливо допомагав.
Любов до природи та риболовлі була його справжньою віддушиною. Вільний час Геннадій Миколайович присвячував тихим плесам річок, де знаходив спокій та відновлював сили.
Через війну найдорожчі серцю жінки були змушені евакуюватися. За кордоном у Геннадія народилась друга онука Кіра, найбільшим бажанням родини було возз’єднатися.
Геннадій Миколайович був мобілізований 29 березня 2023 року, без вагань пішов виконувати свій найвищий громадянський обов'язок по захисту Батьківщини. На фронті обіймав посаду старшого навідника механізованого відділення. Сумлінно та відповідально ставлячись до військової справи, Геннадій завжди бездоганно виконував поставлені бойові завдання, завжди переймався долею побратимів. Захисник воював на передньому краї оборони, на "самому нулі", демонструючи мужність та стійкість у найгарячіших точках.
У розмові з дружиною, Геннадій Миколайович говорив, що його серце боліло від того, що це молоде покоління змушене зустрічати війну замість будувати мирне майбутнє.
Попри всі випробування, найбільшою його мрією було повернення до родини. 24 грудня 2023 року він вийшов на відеозв’язок із сім'єю, щоб привітати онучку Кіру з першим рочком життя.
6 січня 2024 року захисник не вийшов на зв’язок. Останнє, що було відомо, — це його повідомлення по рації про те, що ворог штурмує їхню позицію. Незабаром родина отримала трагічне сповіщення, що Геннадій Подопригора безвісти зник під час ведення бойових дій поблизу населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
Відтоді родина жила в нестерпному очікуванні звістки, молилася і невтомно сподівалася на диво. Близькі вірили, що він знайдеться живим. На жаль, у грудні 2025 року болюча правда відкрилася: стало відомо, що Геннадій Миколайович Подопригора повертається додому назавжди, як Герой, що віддав життя за Україну.
Сьогодні Шостка схиляє голови у глибокій пошані. Ми прощаємося з воїном чиє серце билося в унісон із рідним містом. Геннадій Миколайович Подопригора пройшов свій земний шлях гідно: від заводських цехів "Свеми" до вогняних рубежів Донеччини.
Захисник знайшов вічний спокій у рідній землі, яку захищав до останнього подиху. Церемонія прощання відбулась на Аллеї Слави.
Тепер Геннадій Миколайович навічно спочиватиме серед тих, хто став щитом для України. Його ім’я відтепер вписане в граніт Алеї Слави та в пам'ять кожного мешканця Шостки.
