Волонтерський центр «Шостка-Добро» розпочав цикл зустрічей «Матері Героїв: любов, що не згасає». Це простір, де біль втрати переплітається зі світлими спогадами про тих, хто віддав життя за Україну. Першою гостею стала Світлана Зелена — мати першого шосткинця, удостоєного звання Героя України (посмертно), Дениса Зеленого, якому 27 лютого мало б виповнитися 30 років.
8 травня 2024 року став для Світлани Зеленої найстрашнішим днем, який вона воліла б стерти з пам'яті. Того дня внаслідок важких поранень, отриманих під час бою у Серебрянському лісництві поблизу міста Кремінна, загинув її син Денис. Відтоді в серці шосткинки назавжди оселився біль непоправної втрати. Поряд із цим у її пам’яті квітнуть світлі спогади. Саме ними вона поділилася з волонтерами центру «Шостка-Добро» під час зустрічі в межах проєкту «Матері Героїв: любов, що не згасає».
Пані Світлана згадує, що син дуже любив ходити до дитячого садка, де мав багато друзів. Потім було навчання у шосткинській школі №1. Денис навчався завзято, був активним і обожнював спорт.
Його класною керівницею була вчителька української мови Інна Андрущенко — її предмет хлопець дуже любив. Вищу освіту здобув у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Воєнний психолог».
«Це був суто його вибір. Ми з батьком ніколи не наполягали — Денис завжди був дуже самостійним. Я була спокійна за нього, бо знала: він знайде вихід із будь-якої ситуації. Син був неймовірно жвавим і завжди першим приходив на допомогу. Дуже відповідальний...»
Денис був не єдиною дитиною в родині. У пані Світлани є молодша донька Ксенія, для якої брат став головним захисником та прикладом для наслідування. Мати розповідає: син був товариським, ерудованим та щирим. Після університету він працював у Києві менеджером у мережі кондитерських «Honey». Плани про спокійне майбутнє та шлюб із коханою дівчиною Анастасією зруйнувала повномасштабна війна.
«У 2022 році, саме 24 лютого, він одразу став до лав Збройних сил і долучився до оборони України. Воював поблизу Сєвєродонецька, Лисичанська, Бахмута та Білогорівки — тобто на найскладніших, як мені здається, ділянках фронту. Денис командував взводом розвідки спеціального призначення і разом зі своїм підрозділом тримав оборону на надскладних рубежах».
Він відважно керував бійцями під час оборонних і штурмових операцій. Згодом став офіцером оперативного планування 4-го батальйону «Хорив» 1-ї Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» Національної гвардії України. Денис планував оборону в лісах поблизу Кремінної. Попри офіцерську посаду, він особисто брав участь у рейдах, нищив живу силу ворога та брав у полон окупантів для отримання розвідданих. Неодноразово надавав домедичну допомогу на полі бою та рятував життя побратимів.
7 травня 2024 року на позиції біля Ямполя Денис Зелений виявив підрозділ ворога, ліквідував п’ятьох загарбників та спалив ворожу БМП з міномета. Отримавши поранення, він продовжив оборону та знищив вороже відділення. Під час чергового удару по позиціях нацгвардійців шосткинець дістав численні осколкові поранення й опіки, від яких помер наступного дня у шпиталі.
За особисту мужність і героїзм Президент України Володимир Зеленський удостоїв Дениса Зеленого звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 26 грудня минулого року мама Дениса отримала нагороду з рук глави держави. Варто зазначити, що Денис — перший і поки єдиний шосткинець, удостоєний найвищого державного звання.
Окрім ордена, пані Світлана отримала від Національної гвардії книгу «100 гвардійців — Героїв України». Це історія незламності, і одна з її глав присвячена Денису, який став щитом на шляху агресора.
За життя Денис запам’ятався українцям своїми жартівливими відео з написами на картоні «Ду ю спік паски?», які він знімав ще в кафе. Після початку вторгнення з'явилося нове відео: «Ду ю спік паски? Єс, ай спік. Енд орк*в ту».
Покоїться Герой на Алеї Слави на Берковецькому кладовищі в Києві — так він заповів сам. 27 лютого цього року Денису мало б виповнитися 30 років. Квіти та слова вдячності замість нього приймає мати — жінка, яка виховала справжнього титана, чиє ім’я тепер навіки вписане в історію нашої свободи.
