18 березня у Шостці знову відбулась траурна церемонія. В останню путь проводжали захисника Миколу Юрійовича Самсонова. Воїна поховали на Алеї Слави.
Микола Самсонов народився 29 березня 1985 року в селі Радивонівка Якимівського району Запорізької області. Виріс у невеликій родині, де було двоє дітей. Хлопчик закінчив Радивонівську загальноосвітню школу, професійну освіту здобув за спеціальністю «Кухар». Після навчання проходив строкову військову службу.
У мирному житті чоловік працював на Новій пошті. Півтора року тому він зустрів кохання свого життя - Олену, з якою одружився. Микола Юрійович дуже тепло ставився до її сина, між ними були щирі та добрі стосунки.
У дорослому віці захоплювався риболовлею, любив проводити час на природі разом із сім’єю. Завжди із задоволенням ремонтував автомобілі і мав до цього справжній талант. За словами родичів, Микола був доброю, щирою, чесною та працьовитою людиною. На нього завжди можна було покластися. Намагаючись завжди допомогти іншим, він сам ніколи не скаржився на життя, як би не було важко. «
23 березня 2021 року чоловік добровільно став на захист України, приступивши до військової служби за контрактом. У різні періоди війни захищав Батьківщину на Донецькому, Луганському та Харківському напрямках. Його фронтовий позивний був «Пепел».
За відмінне виконання обов’язків, особисту відвагу та патріотизм був нагороджений: відзнакою Міністра оборони України «Хрест пошани», медаллю «За військову службу Україні», медаллю «Відзнака командира батальйону», почесним нагрудним знаком «Ветеран війни - учасник бойових дій».
Воїн користувався високим авторитетом серед побратимів і керівництва. Особливу повагу та вдячність заслужив його дар ремонтувати автомобілі - безцінна якість у фронтових умовах.
Всі роки служби Господь беріг чоловіка - побувавши на найгарячіших ділянках фронту, він не отримав жодного поранення. Останній раз бачився з родиною в листопаді минулого року, коли приїздив у коротку відпустку. Разом з дружиною вони мріяли про мир в Україні та повернення Миколи додому. Мріяли про маленьку донечку, яку він так хотів. Планували придбати квартиру, жити дружно та довго-довго, у турботі та злагоді… «Стомився я вже за ці п’ять років воювати… Не знаю, наскільки мене ще вистачить», - якось промовив захисник.
12 березня 2026 року його життя обірвалося через хворобу серця. Вранці він обмінювався з коханою Оленою смс-повідомленнями. Як завжди, ні на що не скаржився. «Все добре», - фраза, яка залишилася його улюбленою до останніх днів життя…
Схиляємо голови у скорботі та невимовній вдячності перед нашим янголом-охоронцем, вірним сином України!
