Біль, який не вщухне, і рана, яка не загоїться... Вони ходили до однієї школи №12, майже одночасно у 2019 році обрали шлях воїнів, захищали рідну Сумщину і загинули з різницею в один день. Сьогодні Шосткинська громада у скорботі від непоправної втрати проводжає на Алеї Славі своїх оборонців. Їх поховали в один день, і тепер ці два відважні сапери лежатимуть поруч, охороняючи спокій рідного міста вже з небес.
ХАБЕНКО ВЛАДИСЛАВ ОЛЕКСАНДРОВИЧ…
Народився 23 серпня 1995 року в місті Шостка, був єдиною дитиною у батьків.
Навчався у загальноосвітній школі №12, де здобув неповну середню освіту. Після закінчення 9 класу вступив до професійно-технічного училища №13 та опанував спеціальність тракториста.
Ще з дитинства Владислав захоплювався страйкболом та футболом. Проте найбільшим покликанням його життя стала військова служба. Він був вірним сином своєї держави, людиною честі та обов’язку. Без вагань прийняв військову присягу й 14 грудня 2019 року підписав контракт на проходження служби.
Владислав був доброю, щирою та світлою Людиною… Його пам’ятають працьовитим, товариським, життєрадісним і водночас спокійним та врівноваженим чоловіком. Найбільше любив проводити час із рідними — відпочивати на природі і хоча б на мить забувати про тривоги буденного життя.
У 2023 році Владислав зустрів своє кохання — Вікторію. Згодом закохані створили сім’ю. У великій любові та щасті 14 липня 2025 року у подружжя народилася донечка Валерія, яка стала найбільшим скарбом і гордістю батька.
Службу проходив у званні старшого солдата на посаді сапера інженерно-саперного відділення. Мав позивний «Сліва». Виконував бойові завдання на Сумському напрямку. За час служби був нагороджений відзнаками «За сумлінну службу» та «Учасник бойових дій».
Лікування проходив у рідному місті Шостка, після чого повернувся до захисту рідної землі.
Родина будувала плани на майбутнє, мріяла про спільний відпочинок за містом, уже орендували будинок. Владислав дуже хотів сидіти на березі Десни разом зі своїми дівчатками та скуштувати омріяні суші. Він мріяв про велику багатодітну родину, хотів виховати чотирьох дітей, подорожувати Україною та побачити кожен її куточок…
Останнім повідомленням, яке отримала дружина від коханого чоловіка, були прості, але безмежно дорогі слова: «Спокійної ночі! Люблю вас…»
20 травня 2026 року військовослужбовець Владислав Хабенко, вірний воїн і захисник України, загинув внаслідок вогневого контакту з диверсійно-розвідувальною групою противника на території Сумської області…
ЦИБУЛЬКО ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ…
Народився 15 вересня 1998 року у місті Шостка. Зростав у люблячій родині разом із братом Назаром. Був для рідних опорою, турботливим сином, братом і онуком.
Навчався у шосткинській загальноосвітній школі №12, де здобув повну середню освіту. Після закінчення школи продовжив навчання у професійно-технічному училищі №19. З дитинства захоплювався риболовлею, любив природу та спокійний відпочинок.
У 2019 році Дмитро став на захист України й відтоді все своє життя присвятив військовій службі. Розпочинав службу солдатом, а згодом отримав звання старшого сержанта. Службу проходив на посаді водія-сапера. Мав позивний «Наф». Разом із побратимами виконував бойові завдання на прикордонні Сумщини.
Дмитро щиро говорив рідним: «Я там заради вас. І я люблю цю роботу».
Ці слова стали відображенням його характеру — мужнього, відданого, щирого та сильного духом чоловіка. Він сумлінно виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі та своїй державі. За службу був нагороджений грамотами та відзнаками.
Для рідних Дмитро був найкращим чоловіком, люблячим сином, братом і надзвичайно турботливим татом для свого сина. Він безмежно любив свою дитину, мріяв про щасливе майбутнє для своєї родини. Однією з його найбільших мрій було поїхати за кордон, побачити світ і одного дня показати його своєму сину.
Його пам’ятають спокійним, добрим, чуйним і надійним. Він любив свою родину, цінував дружбу, підтримував побратимів і завжди був готовий прийти на допомогу.
21 травня 2026 року старший сержант Дмитро Цибулько загинув під час виконання бойового завдання на рідній Сумщині - підірвався на міні невстановленого типу, залишеній диверсійно-розвідувальною групою противника.
Громада провела земляків в останню путь разом — їх поховали в один день, і тепер на Алеї Слави вони спочиватимуть поруч, залишаючись вічним прикладом мужності та самопожертви.
