Шосткинська громада знову схилила голови у глибокій скорботі. На Алеї Слави відбулася церемонія прощання з нашим земляком, старшим солдатом, гранатометником Олексієм Бердніковим (позивний «Бек»). Його серце перестало битися ще у грудні 2024 року під час виконання надскладного бойового завдання, проте довгі місяці родина жила надією, поки тривали процеси ідентифікації. Олексій повернувся до рідного міста «на щиті», залишивши по собі світлу пам'ять та невимовний біль у серцях кожного, хто мав честь його знати.
Алея Слави у Шостці знову вкрилася квітами та сльозами. Провести в останню путь мужнього захисника прийшли рідні, близькі, бойові побратими, представники влади та пересічні містяни.
Олексій Бердніков народився 22 листопада 1975 року в місті Шостка у великій, дружній багатодітній родині, де зростав разом із десятьма братами та сестрами. Він навчався у школі №12, а згодом здобув фах електрика у ПТУ №13. Ще з дитинства Олексій вирізнявся особливим аналітичним розумом — захоплювався шахами та пристрасно любив вивчати історію. Його працьовитість та відповідальність швидко зробили його справжнім майстром своєї справи: він тривалий час працював електриком у Шосткинській центральній районній лікарні та на одному з провідних підприємств міста.
Найбільшим сенсом життя Олексія була його родина. Разом із коханою дружиною Інною вони збудували міцний, сповнений любові дім, де виховали двох донечок — Катерину та Оксану. Для своїх «принцес» батько був усім: узимку вони разом підкорювали снігові гірки та ковзанки, а влітку Олексій брав дівчат із собою на риболовлю чи по гриби. Це «тихе полювання» та рибалка були його особливою віддушиною у дорослому віці. Олексій завжди був душею компанії — щирим, позитивним, готовим підставити плече у скрутну хвилину.
Коли над Батьківщиною нависла смертельна небезпека, Олексій не зміг залишатися осторонь. 9 березня 2023 року він добровільно приєднався до Збройних Сил України. Прийнявши військову присягу, старший солдат Бердніков із позивним «Бек» став на захист суверенітету на посаді гранатометника. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки фронту.
За проявлену мужність, героїзм та відданість українському народові Олексій Бердніков був нагороджений багатьма відзнаками: медалями «Захиснику Вітчизни», «Хрест пошани», «Золотий хрест» та «За військову службу Україні». Він мав офіційний статус учасника бойових дій.
Він понад усе мріяв про Перемогу. Мріяв повернутися до коханої дружини й доньок, обійняти їх, вести під вінець своїх дорослих принцес, жити в мирі, спокої та злагоді на вільній землі. Олексій підтримував постійний зв'язок із домом, не минало й дня, аби він не зателефонував рідним.
Після цього зв'язок обірвався. Певний час воїн вважався зниклим безвісти. Родина до останнього молилася, сподівалася на диво та вірила, що Олексій живий. Проте 21 травня 2026 року страшна звістка підтвердилася офіційно: старший солдат Олексій Бердніков загинув 15 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.
Тепер тіло Героя знайшло спокій на Алеї Слави, а душа полетіла у вирій до небесного воїнства.
