Шосткинська громада провела в останню путь свого земляка, воїна 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ Савелія Сиденка. Йому було лише 21 рік.
Савелій народився 8 січня 2005 року в місті Шостка, був єдиною дитиною в родині. Мама самотужки виховувала свого сина, вкладаючи в нього всю любов, турботу та сили.
З дитинства Савелій ріс справжнім чоловіком — відповідальним, добрим, сильним духом, готовим прийти на допомогу тим, хто цього потребував.
Він завжди був надзвичайно активним, допитливим та талановитим хлопчиком. Захоплювався музикою, танцями та спортом. Особливо любив паркур і бокс. До кожної справи підходив відповідально і з великою віддачею.
Навчався у Шосткинській загальноосвітній школі №11, де здобув повну загальну середню освіту. Закінчив Шосткинську дитячу музичну школу №2 за фахом «Баян». Танцював у складі ансамблю сучасного танцю «Едем», що працює на базі Центру естетичного виховання.
Після закінчення школи вступив до Київського національного університету харчових технологій. Паралельно здобував освіту за заочною формою навчання у спортивному закладі вищої освіти за спеціальністю «реабілітолог». З юних років Савелій мріяв пов’язати своє життя з армією. Він хотів вступити до авіаційного інституту, але мама свого часу відмовила його від цієї мрії (переживаючи, наскільки небезпечним може бути цей шлях для її єдиного сина).
Савелій умів поєднувати навчання, роботу та улюблені заняття. У дорослому віці особливе місце в його житті посів спорт.
Працював у ТОВ «Марвел» консультантом. Він був працьовитим, позитивним, усміхненим та надзвичайно активним. Вмів радіти простим речам, легко знаходив спільну мову з людьми, був товариським, відважним і завжди готовим прийти на допомогу.
Усе, ким він став, мама вважала найголовнішою своєю місією…
«Мамо, дякую тобі за все — за моє дитинство, за те, що навчила мене життю…» — ці слова сина назавжди залишаться в її серці.
Особливим другом Савелія була його вірна собака Діна, яку вдома лагідно називали Доцею. Вона завжди чекала на нього вдома. Разом із мамою любила ходити на вокзал зустрічати хазяїна. Для неї він був цілим світом, а його повернення додому — найбільшим щастям.
8 січня 2026 року, у свій 21-й день народження, Савелій приїхав до рідного дому. Вона навіть не могла уявити, що зовсім скоро на родину чекають доленосні події… Через кілька днів Савелій зателефонував мамі та сказав: «Мамо, я пішов на контракт. Мамо, не хвилюйся…»
15 січня 2026 року наш земляк добровільно підписав контракт за програмою «Контракт 18–24» та розпочав службу у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних сил України. Він дуже любив свою військову справу. Із гордістю говорив про службу: «Ще один місяць контракту позаду. Все більше і більше починаю любити те, чим займаюся».
Мав військове звання солдата, проходив службу на посаді марксмена десантно-штурмового відділення. Для побратимів він був «Броватим» або «Сявою» — своїм, надійним, відважним хлопцем, на якого можна було покластися.
Мама згадує його останні слова: «Це моя робота. Я на своєму місці…»
Савелій мріяв і надалі пов’язати своє життя з військовою службою. Хотів професійно зростати, будувати військову кар’єру, ставати сильнішим і досвідченішим. Він знайшов своє місце — там, де відчував, що потрібен своїй країні.
Та, на превеликий жаль, війна обірвала його молоде життя.
29 серпня 2026 року Сиденко Савелій Петрович загинув поблизу населеного пункту Великомихайлівка Дніпропетровської області внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої.
Йому був лише 21 рік…
Він мав стільки мрій, планів, нездійснених задумів. Попереду могло бути ціле життя — нові марафони, перемоги, навчання, військова кар’єра, подорожі, родина… Але ворог забрав у нього майбутнє, залишивши рідним лише спогади та безмежний біль втрати.
До рідної Шостки Герой повернувся на щиті…
Для мами він назавжди залишиться її хлопчиком — єдиним сином, якого вона ростила сама, у якого вірила, якого любила понад усе.
Для побратимів — відважним «Броватим», надійним товаришем і справжнім воїном.
Для всіх, хто знав Савелія, — світлою, щирою, усміхненою людиною, пам’ять про яку не згасне…
Він віддав найдорожче — своє молоде життя — за Україну, за її свободу, за наше майбутнє та право жити у мирі.
