Головне завдання проєкту — дати ветеранам у віддалених громадах можливість самім організовувати своє дозвілля. Організатори переконані, що хлопців не треба «водити за ручку» чи силою тягнути до кабінетів. Їм варто лише дати зручний майданчик для взаємодії.
Хто стоїть за ініціативою
Проєктом опікується громадська організація «Ветеранський простір Сумщини» у партнерстві з комунальним закладом «Ветеран Про Сумщина» та за підтримки благодійного фонду «Разом for Ukraine». Координатор проєкту та представник управління з питань ветеранської політики Сумської ОДА Олександр Бондаренко пояснює, чому обрали саме такі формати: «Проєкт направлений на те, щоб формувати ветеранські спільноти саме у віддалених громадах: Свеса, Шостка, Кролевець. Але в нас уже вирисувався і Конотоп, хоч його нема на малюнку, але він з нами теж у проєкті присутній. Ми беремо за основу найпростіший адаптивний спорт — гру бочча. Вона командна, сімейна та азартна. Також у нас є інструмент "Стійке кавування". Це групи підтримки за принципом "рівний рівному". Якщо спитати будь-якого ветерана, чи хоче він піти до психолога, він відповість: "Я нормальний, мені психолог не потрібен". Але перебувати в середовищі, де тебе розуміють і цінують твій досвід — це зовсім інше. Мета проєкту — дати ветеранам інструмент самоорганізації, а не навчену безпорадність. Ми не хочемо, щоб про ветеранів казали: "Забери його з дому, посади біля берега, дай удочку та одягни черв'яка". Ні. Ми даємо інструмент, щоб вони самі могли збиратися, спілкуватися та розвиватися».
Згадна кавова церемонія — це не просто швидка перерва на каву. Каву мелють вручну, а сам процес заварювання у скляних колбах нагадує тихий ритуал біля вогнища. Поки вода закипає та перетікає з однієї судини в іншу, ветерани мають час розслабитися, відтанути й почати розмову без жодних офіційних рамкових правил.
Гра, яка зрівнює всіх
Бочча — це адаптивна гра зі шкіряними м'ячами. Вона вимагає точних кидків, розрахунку та командної взаємодії. При цьому в неї можуть легко грати абсолютно всі: і бійці без поранень, і люди з інвалідністю чи на кріслах колісних.
Завідувач відділення «Сервісний офіс у справах ветеранів» із міста Суми та тренер з боччі Віталій Дугін розповідає, як гра змінює настрій учасників: «Бочча, як і будь-яка командна гра, об’єднує людей. Вона вимагає, щоб гравці мали спільну мету та вміли домовлятися. Спочатку люди не розуміють, що це за гра і навіщо кидати якісь м'ячі. Але вже після перших раундів з'являється азарт підкинути м'яч ближче або вибити м'яч суперника. Вони починають радитися: "Зараз ти кинеш, а потім я". Це реально об'єднує людей у єдину команду».
Для Шостки бочча — гра не нова. Містяни проводили такі турніри ще до повномасштабного вторгнення. Директор Шосткинського міського територіального центру обслуговування населення Віктор Альоша згадує історію появи цієї гри в місті: «Ця гра популярна і в нашому місті, і у світі. Ми почали проводити її після того, як я познайомився з Олексієм Теслею — головою нашого товариства людей з інвалідністю. Він запропонував купити обладнання та спробувати. І в нас усе вийшло. Раніше ми провели такі змагання в парку "Зірка", і вона дуже припала людям до вподоби».
Повернення до мирного життя — головне завдання
Сьогодні Шосткинщина приймає сотні захисників, які демобілізувалися чи повернулися після важких поранень. Очільник Шосткинської районної військової адміністрації Андрій Бєляєв наголошує на важливості подібних заходів для району: «Це в першу чергу соціалізація наших ветеранів у мирний простір. Вона проходить дуже важко. Бойові дії зараз набагато важчі, ніж у 22-му чи 23-му роках. На території нашого району обліковується 5450 ветеранів. Майже 4 тисячі з них зараз проходять службу. Тисяча ветеранів уже повернулися, і понад 300 з них мають інвалідність першої та другої групи. Соціалізувати їх — це головне завдання для влади».
Заступниця Шосткинського міського голови Ольга Ткаченко підкреслює, що допомога ветеранам має бути комплексною: «Реабілітація після служби заключається не тільки в медичному лікуванні. Вона обов'язково повинна бути соціальною — у спілкуванні, праці та новій справі. Головне завдання влади — це зробити все можливе, щоб ветеран адаптувався у своєму цивільному житті. Ми беремо участь у цьому проєкті й надалі будемо обов'язково допомагати».
Емоції, солодкий кубок та плани на майбутнє
Турнір пройшов емоційно та азартно. Переможцям дістався солодкий «Кубок сили» — великий кубок, наповнений цукерками. За традицією проєкту, переможці не залишають солодощі собі, а роздають їх усім вболівальникам та суперникам.
Самі ветерани від заходу в захваті й кажуть, що такі зустрічі дають їм новий ковток повітря. Ветеран Сергій Попченко ділиться враженнями: «Такі заходи дуже важливі. В інших містах хлопці вже приїжджають своїми командами, у них світяться очі. У нас хлопці поки що важкі на підйом, але вже потроху збираються. Ніби й дорослі чоловіки, граємо в такі прості ігри, але це так захоплює! Це реально відволікає та заспокоює. Я б із задоволенням зібрав команду, щоб зіграти з хлопцями з інших міст».
Підтримує побратима й ветеран Віталій Ляшок: «Я грав у боччу ще до повномасштабного вторгнення. Правила вже забув, але мені швидко нагадали. Гра дійсно об'єднує. Тут тонко відчуваєш один одного. Можна вигравати і в останній момент програти через чиюсь помилку. Тому відповідальність є на кожному, але ми працюємо як одна команда».
Організатори обіцяють: попереду на ветеранів чекають нові онлайн-зустрічі, навчання та міжміські турніри.
