Старший сапер Василь Баранов загинув у результаті мінометного обстрілу 17 вересня 2022 року у селищі Спірне Донецької області. Йому було 42 роки. Шостка News.City у партнерстві з платформою пам'яті Меморіал згадує тих, хто ціною власного життя торує Україні шлях до перемоги.
Василь народився у м. Саратов в Росії 31 травня 1980 року. У 8 річному віці із родиною приїхав на батьківщину батька у м. Шостка Сумської області, де закінчив школу №12. Усе дитинство займався спортом, особливо захоплювався карате, відвідував дитячо-юнацький клуб «Патріот». Отримав спеціальність токаря в ПТУ№13. У 2021 році вступив до Сумський національний аграрний університет на спеціальність "Будівництво та громадська інженерія". Саме будівництвом він і займався останні 5 років, працював у столиці монолітником-арматурником на великих будівельних об’єктах, які нині прикрашають Київ.
У 2006 році хлопець одружився, через рік у подружжя народилась донечка Даша, згодом синочок Ваня. У 2021 році родина взяла квартиру в іпотеку в Ірпені й переїхала туди жити, щоб не розлучатися з татусем.
За словами дружини Любовы останні роки життя почало налагоджуватись: «Ми були такі щасливі, жили спільними мріями, будували плани» .
Саме в Ірпені їх і застала повномасштабна війна, Василь відвіз дружину з дітьми до родичів у Білоцерківський район, а сам 26 лютого пішов записуватись до лав тероборони. Охочих було багато, тому перевагу віддавали тим, хто мав військовий досвід. Коли у місті стало небезпечно поїхав із родиною у селище Сколе Львівської області й одразу направився до місцевого військкомату. Вася мріяв потрапити у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де на той час вже проходили службу два його друга. Кілька разів чоловіку відмовляли,але він наполегливо прагнув захищати Батьківщину.
У травні нарешті поїхав у Кам'янець-Подільський на навчання в інженерні війська, 5 червня відправили в Охтирку, в липні останній раз був вдома і зізнався дружині, що перевівся у 54 бригаду і нарешті іде на Донбас. Служив сапером та водієм.
Коли почався мінометний обстріл, йому не вистачило 1,5 секунди, щоб заскочити в бліндаж. Він впав на побратимів і був вже непритомним.
Дружина Люба згадує, що Вася ніколи не сидів без діла: "Він завжди щось робив, такий завзятий був". Таким його запам'ятають рідні, друзі, побратими
«40 днів потому клята і жорстока війна забрала батька, чоловіка, сина, друга.. Забрала саме Їх, маленький цвинтар яких при в'їзді в наше місто все збільшується, щоб ми жили, щоб ми щось переосмислили і не були вчорашніми. Віруючі хай помоляться за душу спочилого, невіруючі нехай згадають добрим словом і вшанують пам'ять і всі усвідомлять свій пожиттєвий борг перед родичами, вдовами, дітьми тих, хто віддав найбільше, чим можна пожертвувати - своє життя. R.I.P.Спочивай, Друже Васильок... Вічна і світла пам'ять, Герою....», - написав на своїй сторінці у Фейсбук його друг Дмитро Даниленко з яким Василь мріяв пліч-о-пліч боронити Україну.
Василя поховали на Алеї Слави у рідному місті Шостка. У Василя залишились мати, дружина, донька та син.
*Текст створений у партнерстві з платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
