З двома полеглими шосткинцями - захисниками України прощались у місті на Садовому бульварі 27 жовтня. Це: Пустовойт Андрій Вікторович та Петренко Дмитро Володимирович.
Пустовойт Андрій Вікторович
Андрій Пустовойт народився 1 грудня 1989 року у Шостці. Навчався в школі № 12, після чого здобував професійну освіту на базі Шосткинського хіміко-технологічного коледжу. Любов до мистецтва надихнула юнака вступити до Сумського педагогічного університету імені А. С. Макаренка. Він блискуче показав себе в навчанні та став дипломованим хореографом.
На останніх курсах університету Андрій почав працювати з дітьми, допомагаючи їм опанувати закони танцю.
Багато шосткинців пам’ятають його яскраві виступи у складі ансамблю народного танцю «Світанок».
Провести в останню путь свого вихованця прийшли керівники цього танцювального колективу Тетяна та Олег Демичі.
«Дуже жаль, Андрійко, що ти зібрав нас на цій площі не на свій виступ, а на останнє прощання з тобою – таке болісне та трагічне для всіх», - сказала під час траурної церемонії Тетяна Демич, а Олег Демич додав: «Андрій мені постійно казав: «Ви для мене, як батько». Дякую тобі, синку! Дякую за кожен ранок, дякую тобі за наші життя. Ти – завжди в наших серцях!».
Танці талановитого і харизматичного юнака підкорювали з першого погляду, але за цим стояли години виснажливих тренувань і залізний характер. Після закінчення університету Андрію вдалося стати відомим хореографом і виступати в багатьох країнах світу, бути зіркою Інстаграму та отримати симпатії десятків тисяч прихильників. Попри це, жити він завжди хотів тільки в Україні, адже по-справжньому її любив.
Він був чоловіком з активною життєвою позицією, чуйним, добрим, принциповим. Турботливо і ніжно ставився до тварин - не міг пройти повз хворих «чотирилапих», годував і лікував їх.
Власної родини Андрій не встиг створити, але обожнював племінницю Анну, бавився з нею, дарував море позитиву і безліч подарунків. Любив і поважав маму та вітчима, був для них надійною опорою та захисником. Батьки завжди могли розраховувати на його підтримку.
З початком повномасштабної російської агресії Андрій не залишився осторонь і в червні 2022 року записався в добровольці. В серпні цього ж року проходив навчання у Британії. На фронті виконував обов’язки командира мінометного взводу роти вогневої підтримки. Загинув 23 жовтня, під час виконання бойового завдання в Пологівському районі Запорізької області.
Петренко Дмитро Володимирович
Дмитро Петренко народився 22 липня 1978 року у Шостці. Навчався у загальноосвітній школі № 1. Про свого колишнього учня згадує його вчителька Любов Ходькова.
«Бракує слів та не вистачає повітря… Втрачаємо найдорожче, що є у нашому житті – наших дітей. Він був завжди життєрадісним, завжди приходив на допомогу. Він - назавжди з нами. І він буде жити доти, доки ми будемо його памﹸятати», - сказала Любов Ходькова.
Після отримання середньої освіти Дмитро вступив до Міжнародного інституту управління бізнесу і права «Україна». Строкову службу проходив у складі військово-морських сил м. Севастополь. Закінчував економічну освіту на базі Шосткинського інституту СумДУ.
У 2003 році Дмитро створив родину з коханою дівчиною Оксаною. Наступного року у подружжя народився син Ярослав. За спогадами рідних, він глибоко та віддано любив свою сім’ю і рідну Батьківщину. Розумна та вихована людина, добра, дуже відповідальна – таким він запам’ятався рідним і друзям.
Він завжди намагався в усьому бачити позитив, розв'язувати всі проблеми мирним шляхом, ніколи не відмовляв у проханні про допомогу. Яким би важким не було життя, у Дмитра завжди все було добре, без скарг. Не дивно, що така товариська та відкрита особистість мала багато друзів.
Одним з улюблених видів відпочинку були велосипедні подорожі – ввечері після роботи або у вихідний.
Протягом життя чоловік працював у сфері торгівлі, останні роки – у відділенні міжнародного поштового перевізника Delivery.
Після проходження військового вишколу у Львівській області Дмитру було присвоєно звання молодшого лейтенанта. Боронив Батьківщину у Бахмутському районі Донецької області, виконуючи обов’язки командира мотопіхотного взводу. Поранення отримав під час штурмових дій противника, захищаючи волю та незалежність України. Душа шляхетного Воїна відлетіла у Вічність 21 жовтня.
Шостка – у скорботі за своїми земляками. Містяни проводжали полеглих воїнів в останню путь стоячи на колінах.
