Їм обом навіки залишиться 50 років. Вони загинули в один день – захищаючи рідну Сумщину від російського агресора. Шосткинська громада провела в останню путь двох захисників – Олексія Коваленка та Сергія Карпенка. Чоловіки в перші дні повномасштабного вторгнення добровільно стали до лав територіальної оборони. Воювали на найгарячіших ділянках фронту, мали численні грамоти та нагороди. Як прощалися шосткинці зі своїми земляками – бачили журналісти ШосткаNews.City.
Війна безжально продовжує забирати життя найкращих синів української нації.16 серпня шосткинські захисники Олексій Коваленко та Сергій Карпенко повернулися до рідного міста «на щиті».
Олексій Коваленко народився 1975 року у Шостці. Навчався у школі №5 – захоплювався радіоуправлінням. Потім опановував фах електромонтера у Шосткинському центрі професійно-технічної освіти.
Строкову службу проходив у м. Білгород-Дністровському Одеської області. Після демобілізації чоловік працював на Шосткинській «Свемі», пізніше – у сфері будівництва в інших містах. Останнім часом Олексій Миколайович проживав у Шостці, працював монтажником вікон.
Олексій був світлою особистістю – згадують його рідні та близькі. Він був не здатен тримати образи, вирізнявся врівноваженістю та терплячістю. У вільний від роботи час наш земляк захоплювався автомобілями та риболовлею. Любив грати на гітарі та співати.
На фронті виконував обов’язки командира міномета батальйону територіальної оборони. За роки служби побував на багатьох найкритичніших ділянках фронту – бились за Бахмут і Покровськ, воювали під Лиманом і поблизу Харкова… За фронтовий позивний чоловік обрав «Леший» - від свого імені, Льоша.
За відмінне виконання своїх обов’язків, сміливість та патріотизм, Олексій Коваленко був нагороджений численними грамотами і подяками від військового керівництва, медаллю «Учасник бойових дій – ветеран війни» та відзнакою Міністерства оборони України «Хрест сил територіальної оборони». Вдома на чоловіка чекала кохана дружина Ольга, син Микола та донька Анна.
Олексій намагався не розповідати родині про пекло фронтового життя. Замість цього частенько надсилав світлини з тваринами. Незважаючи на постійне нервове напруження, небезпеку та втому, він в будь-яких умовах залишався собою – доброзичливим, співчутливим, надійним. Багато безпритульних тварин вижили завдяки доброму серцю Олексія Миколайовича. Особливою прихильністю бійця користувався кіт Кузьма, якого захисник врятував з-під завалу розтрощеного будинку на Лиманському напрямку. Вилікував, приголубив і вже нікуди не відпускав. Олексій мріяв про закінчення війни, про те, як купить новий будинок, в якому житиме уся дружня родина, і, звісно ж, Кузьма.
Шосткинець Сергій Карпенко народився 1975 року. Навчався у школі №8 – захоплювався футболом. Після отримання середньої освіти вступив до професійно-технічного училища №10, де здобув спеціальність слюсаря-налагоджувальника.
Строкову службу проходив у м. Чернігів, виконував обов’язки водія будівельної техніки. Після повернення з армії чоловік працював на провідних виробництвах Шостки. У 1997 році Сергій одружився на коханій дівчині Світлані. Через деякий час у подружжя народилася донечка Ліза, яку батько обожнював і намагався дати все найкраще. «Моя дівчинка, мій Чижик», - любив повторювати він. Він був для донечки не тільки турботливим батьком, але і старшим другом – разом проводили дозвілля, ходили на рибалку і навіть на спортивні тренування тата.
За словами родичів, Сергій змолоду був дуже активним, жвавим, діяльним, товариським. Енергія кипіла в ньому. Чоловік періодично грав у футбол і волейбол, але головним його захопленням був армрестлінг, який згодом переріс у професійне заняття. Неодноразово наш земляк представляв Шостку і Сумщину на змаганнях різного рівню, був призером у своїй ваговій категорії (як правило, займав перші місця). «Майстер своєї справи» - саме так називали його і в улюбленій спортивній секції, і на заводі… і на фронті.
На фронті чоловік був старшим навідником міномета батальйону територіальної оборони. За словами бойових побратимів, наш земляк проявив себе як дуже результативний навідник, якість роботи якого можна порівняти зі снайпером. «Особистий склад батальйону міг завжди розраховувати на його підтримку… Він «прикривав» українську піхоту, створюючи вогневий вал для зупинки ворога. Це була справжня Людина і патріот – сміливий, надійний, душевний, щедрий », - розповідають браття по зброї.
За високий професіоналізм і відвагу Сергій Карпенко був нагороджений численними грамотами і подяками від військового керівництва, медаллю «Учасник бойових дій – ветеран війни», а також почесним коїн жетоном 153 ОМБР ТРО «Готові до спротиву».
Після Перемоги чоловік мріяв разом з сім’єю подорожувати рідною та вільною Україною, навчати спорту молоде покоління, жити у любові та гармонії з коханою дружиною та донечкою…
Віддати шану нашим захисникам та попрощатися з ними, прийшли їхні рідні і близькі, колеги та побратими, педагоги та представники місцевої влади.
На знак пошани та глибокої скорботи учасники жалобної церемонії схилили коліна. Прощаючись, вони поклали квіти на труни з тілами наших захисників. А потім провели Олексія Коваленка та Сергія Карпенка в останню путь – дорогою слави, честі та вічної пам’яті.
