Шкільний вчитель із Шосткинщини пройшов Афганістан, АТО, а у 56 років знову пішов на фронт повномасштабної війни. Нині йому 60. Він демобілізувався, але продовжує підтримувати побратимів. Свою історію він розповів Суспільному.
Юрій Бондаренко живе в селі Ковтунове Шосткинської громади. Протягом життя він пройшов дві війни. Першою для Юрія, у 18-річному віці, була війна в Афганістані.
“В основному це населений пункт Гульбахар. Це поблизу такого містечка Баграм. Тут була ущелина Паншер. І трошки правіше була дорога, йшла на Саланг. Задача батальйону нашого була – це вести бойову охорону дороги та підступів до цієї дороги”, – пригадує Юрій.
Після демобілізації та закінчення педагогічного інституту Юрій за направленням приїхав на Шосткинщину. Із 1990 року працював учителем у Ковтунівській школі. Його мирні будні закінчилися у 2014 році, коли Росія вторглася на територію України.
Фото педколективу
“Я дуже боляче прийняв цю ситуацію, яка сталася тоді у 2014 році, мені дуже було боляче, неприємно, що ця Російська Федерація, якій ми довіряли, яка дала гарант нам про те, що не нападе після розвалу Радянського Союзу, і вчинила таку варварську місію щодо нашої держави, нашої землі”, – говорить Юрій.
“Задачею батальйону була охорона вопів (військово-опорний пункт, – ред.), поблизу Слов'янська, Краматорська і Лисичанська. Виявлялося, що за даними розвідки, які ми отримали, якраз приїздили на територію Донецької області курсанти артучилищ РФ відпрацьовували свої нормативи стрільб з артилерії. Якраз по наших позиціях”, – пригадує чоловік.
У 56 років – знову на передову як боєць 153-го батальйону тероборони. Майже рік з побратимами перебував на Шосткинщині, потім був Бахмут, Харківщина, Лиман, Красногорівка.
“Там були дуже тяжкі бої. Це міські бої. Уявляєте собі, дуже важко було вести ці бої. Так. І після цього, десь у вересні 2024 року, на відновлення ми потрапили в Сумську область. Обладнували позиції, їх часто дуже розбивали FPV-дронами, також артилерія доставала російська до нас. І хлопці все-таки тримали позиції, ось. Якраз у серпні цього року я досяг граничного віку, як кажуть, 60 років. Мене було звільнено із ЗСУ. Зараз наш батальйон веде бойові дії в обороні, це в Серебрянському лісі”
Юрій Бондаренко пояснює: навички, здобуті в Афганістані, знадобилися в Україні. Але зараз, додає, війна стала більш технологічною.
“Сучасна війна внесла дуже великі корективи у ведення бою, як оборонного, так і наступального. Раніше ми бачили фільми такі, як літають ці апарати там щось бомблять. Ми не вірили, що таке може статися. Але, як бачимо, зараз найбільшу небезпеку несуть FPV-дрони, “шахеди”, які запускають із Російської Федерації, ракети. Розвідувальні дрони, які ведуть спостереження високоточними, високоясними камерами, вираховують позиції, вираховують скупчення живої сили противника”, – пояснює чоловік.
Сьогодні Юрію Бондаренку — 60. Він демобілізувався, але, говорить, продовжує боротися – тут, у тилу. Каже, що він постійно на зв’язку з тими, з ким пройшов три роки російсько-української війни.
“Нещодавно у нас провели День села. Організували збір коштів для нашого батальйону. Було зібрано 12 400 грн. На ці кошти я закупив скоби, сітку. Ці будівельні матеріали були направлені до нашого третього батальйону. Зараз він називається вже третій батальйон 117-ї бригади. І якраз нещодавно теж проводили акцію по збору коштів на закупівлю військового автомобіля для нашого батальйону, пікапа”, – говорить Юрій.
