Чорна тінь втрати знову лягла на Шосткинську громаду. Війна вбиває не лише на полі бою — вона підриває сили тих, хто віддав усе заради нашої свободи. Стало відомо про передчасну смерть нашого земляка, захисника Романа Мороза. Його серце, що пройшло крізь надлюдські випробування та пекло війни, не витримало навантажень.
Роман народився 26 травня 1979 року в селі Богданівка. Тут він зробив свої перші кроки, навчався та закінчив місцеву школу. Професійний шлях обрав у ПТУ №10, де здобув фах електрика. Під час навчання Роман зарекомендував себе як старанний, ввічливий та доброзичливий студент. Рідні та знайомі назавжди запам'ятають його як надійну людину з чуйним серцем. З дитинства захоплювався мототехнікою: їзда на мотоциклі була улюбленою розвагою юнака.
Роман мав щирі захоплення — понад усе любив риболовлю та відпочинок на природі, де знаходив душевний спокій. Проте справжнім сенсом його життя стала родина. У 2014 році доля подарувала йому зустріч із коханою Наталією. З того часу вони пліч-о-пліч пройшли свій спільний шлях, виховуючи у любові та злагоді сина Данила та донечку Дарію. Сім’я була для Романа джерелом невичерпного натхнення, а його любов до рідних не мала меж.
Змалечку Роман мріяв про професію військового, і через багато років ця мрія стала його долею. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він одним із перших став на захист Батьківщини. Проходив службу у складі 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, який воює під девізом "Україна або смерть", що символізують безстрашність та відданість захисту Батьківщини.
За час служби штаб-сержант Роман Мороз проявив себе як взірцевий воїн. Він був відзначений почесними нагородами «Ветеран війни» та «Незламним героям російсько-української війни». Серед колег та військового керівництва Роман мав беззаперечний авторитет. Для побратимів він був надійною опорою, людиною, яка завжди знайде добре слово для кожного. Його фронтовий позивний був простим і символічним — «Мороз».
У найважчі хвилини на фронті Роман згадував свою бабусю, яка була для нього втіленням безтурботного дитинства та безмежної ніжності. Попри всі виклики війни, він завжди намагався викроїти бодай мить, щоб відвідати батьків і побути з найдорожчими.
На жаль, серце захисника, що стільки витримало, зупинилося. 4 січня 2026 року Роман Олександрович Мороз відійшов у вічність. Підвело підірване війною здоров’я. Йому назавжди залишиться 46 років.
Людина, яка пройшла крізь пекло боїв, не змогла подолати невидимі рани, що залишає війна в душі та тілі кожного солдата.
Немає слів, які могли б загоїти рану від цієї втрати. Уся громада низько схиляє голови в глибокій пошані. Ця втрата – наш спільний біль. Сльози, квіти та спільна молитва: так рідне село прощалося зі своїм вірним сином, який знайшов тут вічний спокій.
