На відміну від сотень родин, що місяцями шукають безвісти зниклих, рідні Сергія Великоконя дізналися про його долю за лічені дні. Статус військовополоненого був офіційно підтверджений ворожою стороною майже відразу після зникнення у квітні 2023-го. Проте шлях додому для жителя Богданівки, а нині воїна 58-ї бригади, розтягнувся на довгі три роки.
До повномасштабного вторгнення Сергій працював у Шостці у фармацевтичній галузі. Проте з перших днів великої війни він змінив фах — пішов добровольцем до тероборони, а згодом став до лав 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Його бойовий досвід гартувався у найскладніших точках: від Харківщини до вогняного пекла Бахмута.
Так Сергій виглядав у мирному життіФото: новини Шостки
Квітень 2023 року став рубіжним для родини Сергія Великоконя. Коли зв'язок із бійцем перервався, рідні не встигли впасти у відчай невідомості, побратими впізнали його на відео відзнатого росіянами, а ворожа сторона підтвердила полон майже миттєво. Це дало змогу Координаційному штабу та Червоному Хресту зафіксувати його статус офіційно. У рідному селі на Сергія чекала матір, якій минулого літа виповнилося 80 років. Саме підтверджений статус полоненого став тим якорем, що тримав материнське серце. Вона знала — син повернеться. Вчора під час першого з початку року обміну сестра Наталія отримала офіційне повідомлення про те, що брат повернувся в Україну.
Перша розмова після звільнення була короткою: ніч, поганий зв’язок у потязі, емоції, що перехоплюють подих.
«Він запитував тільки про те, як у нас справи. Сказав, що у нього все добре, тільки дуже схуд...» — розповідає Наталія.
Попереду у Сергія Великоконя — довгий шлях до повного відновлення. Найближчим часом на нього чекає перший етап медичної та психологічної реабілітації, де фахівці допоможуть організму оговтатися після виснажливих трьох років неволі.
Проте, окрім лікарів, на Сергія чекають найголовніші ліки — родина та рідний дім.
