Шостка схилила голову у глибокій скорботі: на Алеї Слави відбулося прощання з Олексієм Тимошиком — воїном, чиє життя було взірцем чесності, любові та самопожертви. Він пройшов пекло боїв за Бучу, Ірпінь та Кремінну, отримав високі нагороди від Головнокомандувача. Після двох довгих років очікування та надії громада нарешті змогла гідно вшанувати земляка, який віддав усе заради безпеки своєї родини та країни.
Олексій Тимошик народився 12 серпня 1986 року у місті Шостка, був єдиною дитиною у батьків. Навчався у школі № 11, захоплювався легкою атлетикою. Першу професійну освіту здобув на базі Шосткинського хіміко-технологічного коледжу ім. І. Кожедуба (спеціалізація - «Обробка матеріалів на верстатах і автоматичних лініях»). Для отримання базової вищої освіти продовжив навчання, вже - у Сумському державному університеті. Здібний і талановитий студент, Олексій заочно навчався одразу по двом напрямам, «Обладнання хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів» та «Правознавство».
Трудову діяльність розпочав на одному з провідних заводів Шостки, на посаді фрезерувальника, пізніше працював на ПАТ «Бель Шостка Україна» та інших підприємствах міста. 2014 рік став для чоловіка доленосним, він одружився на дівчині Тетяні, яку кохав з юності. Побралася пара на світле та романтичне свято, День закоханих. Через два роки у подружжя народився синочок Микита, батькова любов і гордість. Жвавий, активний, доброзичливий - таким Олексія Федоровича назавжди запам’ятають рідні та друзі. Він був турботливим чоловіком і прекрасним татом, понад усе на світі дорожив своєю сім’єю. Яскравою рисою його характеру була чесність і прагнення справедливості. Він ніколи не «йшов за юрбою» і не брехав, на все мав власну думку та позицію.
Щоб гідно забезпечити родину, Олексій тривалий час працював у будівельній сфері м. Києва. Там він зустрів новину про початок повномасштабної російської агресії.
За роки служби визволяв Ірпінь і Бучу, боронив столицю, бився за Кремінну… Останнім часом воював на Донецькому напрямку. Користувався високим авторитетом серед фронтових побратимів і керівництва. Був нагороджений: нагрудним знаком «Ветеран війни - учасник бойових дій», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих», грамотами та подяками.
Після отримання тяжкої контузії наш земляк місяць проходив реабілітацію у лікарні, потім доля подарувала йому коротку відпустку і зустріч з родиною… Всі знали, що через кілька днів Олексій їде «на Схід», але намагалися тримати тривогу у собі. «Я йду туди заради вас і вашої безпеки!», - промовив він якось мимохідь… Вони насолоджувалися останніми годинами спілкування, відчайдушно намагалися «набутися разом». Олексій з сином займалися улюбленою чоловічою справою - рибалили… Не встигли батьки на кілька хвилин відволіктися на розмови, побачили страшне: їх 6-річний Микита тонув, не розрахувавши глибину річкового дна. Кілька хвилин, які здалися для всіх вічністю, і батько врятував сина. Це була їх остання зустріч, тоді Олексій вдруге подарував своїй дитині життя…
Останній раз родина спілкувалася з захисником 5 грудня 2023 року. Чоловік повідомив, що вирушає на складне завдання. «Люблю, цілую. Повернусь, подзвоню вам», - на цих словах обірвалася історія їх родини. Він не повернувся. Ні того дня, ні наступними.
Два довгих роки родина Тимошик жила надією... Батьки Олексія до останнього не вірили у біду, кожного дня чекали на добру звістку. Дружина Тетяна молила Господа зберегти її коханого, син мріяв, як зустріне тата з фронту... Як стало відомо, стрілець, помічник гранатометника Олексій Тимошик героїчно загинув 8 грудня 2023 року, поблизу н.п. Кліщіївка Донецької області…
Це велика та болюча втрата для всієї Шосткинської громади. Його відсутність залишить глибокий слід у серцях рідних, колег, друзів та кожного мешканця міста, який сьогодні прийшов віддати йому останню шану. Сьогодні Алея Слави стала місцем, де спільний біль об’єднав сотні людей. Ми схиляємо голови перед батьками, які виховали єдиного сина справжнім чоловіком, та перед родиною, яка два роки жила вірою у диво.
