Чи не дивно, що людину може цікавити місце трагедії? Місце, де можна відчути розпач, безсилля, втрату, біль. Однак часто люди витрачають власні кошти, щоб побувати в зоні відчуження, яка перетворилась на постапокаліптичний світ і стала одним з найпопулярніших туристичних маршрутів. Шосткинець Ігор Зимовчак розповів про подорож до Чорнобиля і міста-привида Прип’яті та пояснив, чому він хоче повернутися туди знову.
Ігор працює оператором у компанії «Телеком-Сервіс», має багато хобі, одне з яких — вивчення Чорнобильської катастрофи. Про неї він навіть зняв документальний фільм. Тому побачити місце найбільшої техногенної катастрофи було його давнім бажанням. У компанії двох друзів він поїхав до Києва, де збиралась екскурсія. Це було у квітні 2018 року.
Об’єкт №1 — «Зірка полин»
Перше, що здивувало у подорожі — велика кількість екскурсійних автобусів на КПП «Дитятки» (30-кілометрова зона). Перший населений пункт — місто Чорнобиль. Там шосткинці відвідали меморіальний комплекс «Зірка полин». Один з об’єктів — музей, присвячений катастрофі. Одразу здивувала незвична підлога зі скла, під яким знаходиться кришка біологічного захисту реактора РБМК-1000, реального розміру. Моторошною була експозиція із фото дітей, які померли від наслідків вибуху четвертого реактора. Багато архітектурно-просторових рішень виконував народний художник України Анатолій Гайдамака, який також працював над створенням музею «Родинна пам’ять» у Шостці. Поруч з музеєм розташована скульптура з арматур — янгола, що сурмить.
— Коли ти на нього дивишся, навертається жах. Він увесь такий чорний, з металевих труб. Не залишає байдужими й алея пам’яті, що розташована у центрі міста. Вона усипана табличками з назвами населених пунктів, яких більше не існує. Їх там понад 100.
Об’єкт №2 — артефакт холодної війни
Другим об’єктом екскурсії став надзвичайно засекречений об’єкт радянських часів — РЛС «Дуга». Це радіолокаційна станція, яку ще називають артефактом холодної війни. Висота цієї споруди вражає — до 150 метрів. Такою високою її створили для «заобрійного стеження» (виявлення пуску балістичних ракет) та глушіння радіосигналів у Європі. Подейкують що комплекс РЛС «Дуга» був в декілька разів дорожчий за ЧАЕС.
Однією з розваг усіх туристів є замірювання рівня радіації за допомогою дозиметра, який можна орендувати за 100 гривень. Радіаційний фон вимірюють скрізь. До прикладу у самому місті Чорнобиль він такий самий, як і у Шостці.
14 – 18 мікрорентгенів на годину, що на перший погляд здавалося дивним, бо до ЧАЕС всього 12 километрів. Насправді, в цьому немає нічого дивного. -По перше місто Чорнобиль дуже єфективно дезактивували, по друге радіаційні плями в результаті викидів з реактора лягли нерівномірнім шаром, а більш важкі елементи, такі як плутоній та америцій, випали в основному на території ЧАЕС та м. Прип’ять, і тому в різних місцях зони відчуження радіаційний фон міг значно відрізнятись, так, наприклад, далеко за межами Чорнобильської зони можна було фіксувати високі рівні радіації, в той час, як в самій зоні відчуження знаходили абсолютно чисті місця.
Об’єкт №3 — ліквідоване село
Далі йшла 10-кілометрова зона, КПП «Лелів». На відстані чотирьох кілометрів від ЧАЕС розташований третій об’єкт — село Копачі на березі річки Прип’ять. Через високий рівень радіації усі будинки, крім будівлі дитячого садочку, зрівняли із землею. У великі рви закопували геть усе. Багато хто вважає, що село закопали, щоб його мешканці не могли повернутися у свої будинки. До аварії там мешкало 1114 осіб. Нині про колишні домівки нагадують лише горбики землі — своєрідне кладовище будинків, де замість хрестів таблички. Це попередження про невидимий вплив радіації, які розміщені в найзабрудненіших ділянках Зони.
Так, при нормі 14 мікрорентгенів на годину дозиметри на фундаменті покинутої будівлі дитячого садочку показували до 1000 мікрорентген на годину.
Об’єкт №4 — атомна станція
За словами Ігоря, найбільше враження від ЧАЕС — це її великі розміри.
— В Шостці немає таких великих об’єктів, з якими можна порівняти станцію. Будівля другої черги четвертого енергоблоку має висоту 72 метри, фактично висота 20-поверхового будинку.
Станцію об’їжджають по колу і туристів висаджують на спеціальному майданчику для фото, звідки добре видно збудований саркофаг, накритий металевою аркою. І це єдине місце, де можна фотографувати цей відомий на увесь світ ядерний об’єкт.
Об’єкт № 5 — покинутий рай для енергетиків
Дорога до Прип’яті веде через рудий ліс, його ще називають «іржавим». На вигляд це пустир, порослий молодими деревами. Колись тут був сосновий бір, та під час вибуху саме тут осів перший радіоактивний пил. Дерева загинули миттєво, а їхня хвоя набула рудого забарвлення. Усі дерева зрубали і поховали. Нині тут вже ростуть нові, але радіаційний фон і досі залишається надзвичайно високим.
— Там дозиметри божеволіють. На узбіччі він зашкалює і загрозливо пищить. І досі є місця, де навіть заборонено зупинятися і виходити з машини. На швидкості дозиметр показував до 900 мікрорентгенів на годину, а якщо зупинитись, було б кілька тисяч. Багатьох туристів це шокувало.
Перед містом Прип’ять був "міст смерті". Таку назву він отримав через те, що після вибуху, вранці 26 квітня сюди виходили жителі Прип’яті й спостерігали за пожежею, навіть не здогадуючись, що знаходяться у місці високої дози опромінення.
Далі покинуте місто. Туристи побували у школі№1, мікрорайону №1, (доречі найбільш постраждалого від радіації), яка за будовою схожа на школи №1 та №12 у Шостці. Частина будівлі зруйнована. Дозиметри показували 90-100 мікрорентген на годину, в сім разів вище норми. Звичайно в Прип’яті є місця де показники дозиметра будуть вище 100 мРн, але в цілому можна сказати, що радіаційний фон в місті завищений, але не критично високий, якщо порівнювати його наприклад з фоном на ділянці «рудий ліс». Відвідали медико-санітарну частину № 126, куди доставляли постраждалих з ЧАЕС в ніч аварії. В середину приміщення не заходили з тієї причини, що будівля дуже радіаційно забруднена, весь її перший поверх майже усіяний радіоактивним пилом з одягу постраждалих.
— Місто-привід захопила рослинність, і це видно навіть у квітні. Дерева вище девятиповерхівки. Добре, що ми поїхали навесні, адже влітку через рослинність багато чого б не побачили. Там тебе охоплює меланхолія до кома у горлі. відчуття схоже з тим, коли ти знаходишся на могилі маленької дитини у якої все життя було попереду, та не судилося... Дивишся на покинуті дитячі майданчики, стадіони, темні вікна сірих багатоповерхівок й відчуття дуже погані. І все одно не вкладається у голові, як це могло статися? На той момент це було надсучасне місце, його будували як рай для енергетиків, під час зведення запроваджували найновітніші інженерні рішення того часу. Воно з’явилось у 1970 році. До прикладу, на баскетбольному майданчику вже тоді було гумове покриття, та і в цілому велика кількість будівель виконана в стилі хай-тек.
Ігор говорить, що в Прип’яті та і взагалі в зоні, (звичайно якщо не брати до уваги ЧАЄС та м. Чорнобіль) немає собак та кішок, а все тому що у 86-му всіх домашніх тварин було відстріляно, щоб вони не розносилі на своєму хутрі радіоактивні частинки. Також не відчувалось жодних техногенних запахів і звуків, лише запах вогкості, грибів і лісу. Місто, куди вже ніколи не повернуться люди, викликає почуття смутку, змушує задуматись над трагедією, яку пережили колишні його мешканці.
Цією весною Ігор Зимовчак знову збирається, як він каже, «на побачення із Зоною». Цього разу без фото і відеокамери, щоб було що згадати і якомога більше закарбувати у пам’яті. У минулий раз подорож йому коштувала до 800 гривень, цього разу виїзд з Новгород-Сіверську і вартість становить 1350 гривень. Вже назбиралась компанія з близько 13 знайомих.
