Наш земляк Іван Євдокименко загинув у битві за Донецький аеропорт 20 січня 2015 року. На той момент йому було лише 22 роки.
242 дні оборони донецького аеропорту містять чимало прізвищ героїв, які самовіддано захищали цитадель незламності й сили українського духу і патріотизму. В цій історії назавжди залишиться й ім’я шосткинця Івана Євдокименка. Саме на території Донецького аеропорту під час оборони нового терміналу 20 січня 2015 року обірвалось його життя. Цей день в новітню історію увійде як День пам’яті захисників Донецького аеропорту.
Іван народився 23 липня 1992 року у родині Миколи та Валентини Євдокименко. Навчався у школі №5 та хіміко-технологічному коледжі ім. Івана Кожедуба на електрика.
Він був працьовитим. Свого часу опановував кларнет і грав у духовому оркестрі, захопився бойовими мистецтвами, відвідував клуб «Патріот», ходив в басейн. Батько Микола Костянтинович говорить, що син таким чином хотів загартуватись і зміцнити здоров’я. Після закінчення пішов працювати в науково-дослідний інститут хімічних продуктів. Далі вирішив отримати вищу освіту і поступив на заочне відділення Сумського національного аграрного університету.
Іван з батьками
Іван став членом всеукраїнського об’єднання «Майдан». Вся увага хлопця була прикута до подій у революційній столиці. Бути там постійно заважала робота, але за словами матері, душею він був на Майдані. Брав участь у народних вічах в Шостці, виступав, читав патріотичні вірші. Коли у лютому почали у вічність відходити душі небесної сотні, Іван був рішуче налаштований повернутись на Майдан. Та від такої звістки мати Валентина Михайлівна знепритомніла, піднявся тиск і Ваня змушений був залишитися.
Коли розпочалась неоголошена війна, Іван пішов у волонтери — збирав кошти на допомогу українським військовим, на лікування пораненим, став членом громадського формування з охорони громадського порядку.
Сам рвався на фронт, та до лав Збройних Сил його не брали за станом здоров’я.
Цілеспрямований і енергійний хлопець шукав інші шляхи, як стати гідним захисником держави. Пішов у добровольці, пояснюючи батькам усе однією фразою: «Ти не розумієш, якщо не ми то хто?»
У хлопця починається бойовий вишкіл, він вибрав для себе непростий шлях і майже все літо провів вивчаючи військову справу.
Кулеметник-розвідник, навідник 1-го відділення 1-го розвідувального взводу розвідувальної роти УНСО, 81-ша десантно-штурмова бригада.
Створити опорний пункт в аеропорті було практично неможливо, будівля ДАП була майже зруйнована. Залишився лише мороз і бетон. Це був перший бій Івана — й одразу надскладне завдання і найважчий напрямок
З батьком в день присяги
Іван Євдокименко був у групі Миронюка («Сета»), яка 20 січня 2015-го поблизу аеропорту Донецька вийшла прямо на російських терористів та потрапила під шквальний вогонь поруч із розбитим ангаром. Олег Сільницький, позивний «Макс», командир роти розвідки 81 десантної бригади поділився спогадами про той день.
— На той час наші хлопці були в новому терміналі, були зажаті, практично термінал був вже не підконтрольний, вони були зажаті в одному кінці будівлі й потрібно було підходити туди, щоб вивести поранених, спробувати зробить якусь ротацію, спробувати ще якось втримати той аеропорт чи взагалі вивести вже всіх людей. Те, що туди потрібно було пробитися, це треба було робити, але не так, як воно було продумано».
Снайпер розвідроти й побратим Івана з позивним «Снікерс» Михайло Чернишенко згадує, що погодні умови того дня ускладнювали виконання бойового завдання:
— Тоді був туман, дуже великий. Водій не бачив БМП попереду і просто в неї в’їхав, при цьому заклинило двері. Туман був такий густий, що не можна було побачити власної витягнутої руки, не говорячи вже про машину на відстані 1,5 метри.
Командир роти розвідки 81 десантної бригади Олег Сільницький у тому бою отримав поранення і про те, чим завершився бій, дізнався не одразу.
— Ми їхали двома екіпажами. Я був в першому екіпажі, він був в другому, я своє поранення отримав трохи раніше і те, що сталося потім, збирав по крихтах. Я можу сказати тільки одне, що він виконав свій обов’язок до самого кінця. Він тримався як справжній чоловік.
Один з учасників оборони Донецького аеропорту Антон Хоба, який товаришував з Іваном, був виведений з території ДАПу за три тижні до гибелі Івана.
Він стежив за долею тих, хто залишився і розповів про події 20 січня
— Коли підірвали новий термінал, обрушилася VIP-зона. За ними залишався пост, який називався "Ворота" і начебто 4 пост. Усі решта постів були не боєздатні. Вони там тримали оборону і своїм ходом виходили, і щоб їх деблокувати, відправили групу, в якій був Іван. Вони пішли в туман. Сепаратисти тоді захопили радіостанцію, працювали на наших частотах і вони все чули. Наші зайшли між вежею і старим терміналом — потрапили під перехресний вогонь і група була знищена.
В бою Іван відстрілювався до останнього набою. Голова громадської організації «Об’єднання учасників АТО бойових дій «Братерство» Мирослав Ляшок стояв пліч-о-пліч з Іваном під час протестних подій на Майдані.
Згадуючи його перший і останній бій, він назвав Івана легендою, символом героїзму та мужності:
— Івана Євдокименко без перебільшення можна назвати Героєм України. Він поклав своє життя, мужньо захищаючи своїх побратимів. Коли їхня розвідувальна група заїхала у засідку і сили противника почали вести по ним вогонь, вони зуміли відійти в ангар. Іван усіх поранених побратимів сам перебинтовував, саме тоді і йому кулями пробило обидві ноги. Коли вся його група загинула і залишився тільки непритомний командир групи та ще один боєць.
Іван загинув 20 січня 2015 року, а 21 січня припинились бої за Донецький аеропорт. Іван Євдокименко був як зниклий безвісти для батьків, а в Дніпропетровську, куди тіло Вані разом з 11 іншими побратимами доставили з ДАПу, він значився як невідомий солдат. У квітні 2015-го ідентифікований за експертизою ДНК в Дніпропетровську серед полеглих.
15 травня 2015 відбулось його перепоховання на Алеї слави кладовища в Артемівському мікрорайоні Шостки. В останній путь Івана проводжало усе місто. Іван віддав своє життя за побратимів і Батьківщину, поповнивши чин Героїв Небесної Сотні.
Про Івана залишились спогади. І в кого б не розпитували, про нього усі говорять з посмішкою як про добру, світлу, відверту людину.
Михайло Чернишенко, побратим:
Ми довго сміялись, коли йому дали кулемет, тому що найстрашніший боєць – найдобріша людина.
Віталій Ляшок, побратим:
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни 22 вересня 2015 року Іван Євдокименко нагороджений — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
В шосткинській ЗОШ № 5 та хіміко-технологічному коледжі в жовтні 2015 року відкрили меморіальні дошки Івану Євдокименку. У 2016 році в Шостці вулицю Енгельса перейменували на вулицю Івана Євдокименка. Кожного року влітку на березі Десни працює наметовий патріотичний табір «Лицар честі ім. Івана Євдокименка». Рідні, друзі, земляки знають — забуття гірше зради й тільки там, де пам'ятають загиблих, є ті, хто захищає живих.
