Як відомо, старі будинки ховають таємниці, за якими криються непрості долі їхніх власників. Теж саме можна сказати і про дім №8, що по вулиці Короленко (колишня Госпітальна), який став свідком як щасливих, так і трагічних сторінок життя членів родини одного з перших фотографів Шостки Івана Карпова.
Сьогодні дім №8 по вулиці Короленко виглядає так само, як і 150 років тому – коли вперше був побудований. І це цілковита заслуга сьогоднішньої його власниці Тетяни Печко. Дерев’яний фасад і вікна, обрамлені в різьблені лиштви виглядають як декорації до історичного фільму.
Але до реальності повертає інтер’єр будинку – з сучасними меблями, побутовою технікою та комп’ютером.
Пані Тетяна розповіла, що наприкінці 19-го століття в цьому будинку жив один з перших фотографів Шостки Іван Карпов. З 1892 року він працював на пороховому заводі (тепер ШКЗ «Зірка»). Потім – при Конторі Помічника Начальника цього оборонного підприємства. З мистецтвом фотографії його познайомив родич – фотограф Герасимов. Він захопився цим заняттям, став виписувати журнали відповідної тематики, різну літературу.
В останні роки життя Іван Опанасович працював на заводі №53 (тепер ШКЗ «Імпульс»).
За словами Тетяни Печко, Іван Карпов був зразковим чоловіком, батьком та дідусем. Будинок, в якому вона колись жила, розташовувався по-сусідству із садибою фотографа, тож Тетяна була частим його гостем. Її пов’язувала дружба з онукою Івана Опанасовича Наталією.
У 1937 році на сім’ю Івана Карпова обрушився страшний удар. Спочатку у державній зраді був звинувачений та заарештований його зять, а згодом і донька. Через рік така ж трагічна доля спіткала і його сусідів – дідуся та бабусю Тетяни Печко. «Мій дідусь, Олександр Лучек, працював головним інженером заводу №53. Він був дуже розумним, мав раціоналізаторський склад мислення. Їздив до Німеччини переймати досвід у своїх колег. По приїзді йому запропонували переїхати до Москви. Він погодився».
Дружина Олександра Лучека Олександра Петрівна пішла до НКВС – просити дозволу на побачення з чоловіком. Вийшла вона звідти лише через 8 років. «Моя бабуся сиділа у всім відомому АЛЖИРІ (від рос. Акмолинский лагерь жён изменников Родины) – Акмолінському таборі дружин зрадників батьківщини.
Коли заарештували доньку Івана Карпова, його онучці Наталії було 4 роки. Іван Опанасович з дружиною Марією Іванівною замінили їй батька і мати.
За словами Тетяни Печко, фотограф дуже любив Шостку. Про це свідчать його численні світлини, які збереглися і до сьогодні. Переглядаючи їх, можна уявити, якою було наше місто 100 років тому.
Помер він у 1953 році, на 6 місяців переживши свою дружину.
У будинку №8 по вулиці Короленка залишилися жити його донька та онука зі своїм чоловіком. Через деякий час вони переїхали до Сум, перед тим продавши садибу своїм сусідам. З 1980 року її власницею стала Тетяна Печко.
«Коли я з чоловіком сюди переїхала, то знайшла в сараї багато старовинних негативів на склі. Основну їх частину я подарувала в краєзначий музей, декілька - краєзнавцю Олександрі Плодистій. Потім вона з них друкувала фотографії. Там же я знайшла бронзові підсвічники і порцелянову соусницю із зображенням пастушки. Їх я залишила собі на пам’ять».
Нові господарі будинку вирішили в ньому кардинально нічого не змінювати.
«Єдине, що ми переробили – це колишню фотолабораторію Івана Карпова, в якій він «чаклував» над своїми знімками. Тут у нас невеличка кімната. Веранду ми перетворили на коридор, а чулан – на ванну».
Зберігся до наших днів і двоповерховий сарай на подвір’ї. Тетяна Печко згадує, що другий поверх був зроблений зі скла – там знаходилася фотостудія Івана Опанасовича. Зараз споруда повністю дерев’яна, але сходи, які ведуть на горище, Тетяна Печко вирішила залишити.
На виході із сараю на стіні висить дерев’яний ціпок фотографа, на підлозі стоїть залізна банка з-під олії, на якій ще можна побачити текст реклами тих часів. Все, як і майже 100 років тому.
Тетяна Печко зізнається, що свій будинок дуже любить. «Я тут народилася, виросла. Мій дім подобається усім моїм рідним і друзям. Всі, хто у мене тут був, говорять: «Як у тебе тут добре!» Діти, коли приїздять сюди, допомагають його ремонтувати.
Шосткинка стверджує, що не лукавить, коли «освідчується в коханні» своєму будинку. І які б трагічні долі не спіткали у минулому його господарів, пані Тетяна вірить – ця садиба є живим свідком історії Шостки, а відтак, заряджає силами, здатними робити вчинки, якими б пишалися майбутні покоління.
Приєднуйся до нас у Viber до Корисна Шостка
