Як відомо, старі будинки ховають таємниці, за якими криються непрості долі їхніх власників. Теж саме можна сказати і про дім №8, що по вулиці Короленко (колишня Госпітальна), який став свідком як щасливих, так і трагічних сторінок життя членів родини одного з перших фотографів Шостки Івана Карпова.

Сьогодні дім №8 по вулиці Короленко виглядає так само, як і 150 років тому – коли вперше був побудований. І це цілковита заслуга сьогоднішньої його власниці Тетяни Печко. Дерев’яний фасад і вікна, обрамлені в різьблені лиштви виглядають як декорації до історичного фільму.

Автор: Світлана Ковальчук

Але до реальності повертає інтер’єр будинку – з сучасними меблями, побутовою технікою та комп’ютером.

Пані Тетяна розповіла, що наприкінці 19-го століття в цьому будинку жив один з перших фотографів Шостки Іван Карпов. З 1892 року він працював на пороховому заводі (тепер ШКЗ «Зірка»). Потім – при Конторі Помічника Начальника цього оборонного підприємства. З мистецтвом фотографії його познайомив родич – фотограф Герасимов. Він захопився цим заняттям, став виписувати журнали відповідної тематики, різну літературу.

Згодом хоббі переросло у професію. В його трудовій книжці так і написано: «Освіта – початкова, професія - фотограф»

В останні роки життя Іван Опанасович працював на заводі №53 (тепер ШКЗ «Імпульс»).

За словами Тетяни Печко, Іван Карпов був зразковим чоловіком, батьком та дідусем. Будинок, в якому вона колись жила, розташовувався по-сусідству із садибою фотографа, тож Тетяна була частим його гостем. Її пов’язувала дружба з онукою Івана Опанасовича Наталією.

В дитинстві ми з бабусею часто приходили до доньки фотографа, Юлії Іванівни, пити чай. Я добре пам’ятаю, як цей будинок раніше виглядав. Він і зараз таким залишився

Автор: Фото Івана Карпова з архіву Тетяни Печко

У 1937 році на сім’ю Івана Карпова обрушився страшний удар. Спочатку у державній зраді був звинувачений та заарештований його зять, а згодом і донька. Через рік така ж трагічна доля спіткала і його сусідів – дідуся та бабусю Тетяни Печко. «Мій дідусь, Олександр Лучек, працював головним інженером заводу №53. Він був дуже розумним, мав раціоналізаторський склад мислення. Їздив до Німеччини переймати досвід у своїх колег. По приїзді йому запропонували переїхати до Москви. Він погодився».

І коли їхав забирати свою сім’ю, його заарештували. Прямо на залізничному вокзалі. Більше моя бабуся його не бачила

Автор: Фото з архіву Тетяни Печко

Дружина Олександра Лучека Олександра Петрівна пішла до НКВС – просити дозволу на побачення з чоловіком. Вийшла вона звідти лише через 8 років. «Моя бабуся сиділа у всім відомому АЛЖИРІ (від рос. Акмолинский лагерь жён изменников Родины) – Акмолінському таборі дружин зрадників батьківщини.

Повернулася вона додому тільки після завершення Другої Світової війни. Протягом усього цього часу вона не знала, що сталося з її дітьми

Коли заарештували доньку Івана Карпова, його онучці Наталії було 4 роки. Іван Опанасович з дружиною Марією Іванівною замінили їй батька і мати.

За словами Тетяни Печко, фотограф дуже любив Шостку. Про це свідчать його численні світлини, які збереглися і до сьогодні. Переглядаючи їх, можна уявити, якою було наше місто 100 років тому.

Автор: З книги Ю.Лози "Шостка початку 20 ст. очима фотохудожника"

Помер він у 1953 році, на 6 місяців переживши свою дружину.

У будинку №8 по вулиці Короленка залишилися жити його донька та онука зі своїм чоловіком. Через деякий час вони переїхали до Сум, перед тим продавши садибу своїм сусідам. З 1980 року її власницею стала Тетяна Печко.

Ми ще довго вели листування з Юлією Іванівною. З її онукою Наталією, яка живе у Сумах, я і досі спілкуюся

«Коли я з чоловіком сюди переїхала, то знайшла в сараї багато старовинних негативів на склі. Основну їх частину я подарувала в краєзначий музей, декілька - краєзнавцю Олександрі Плодистій. Потім вона з них друкувала фотографії. Там же я знайшла бронзові підсвічники і порцелянову соусницю із зображенням пастушки. Їх я залишила собі на пам’ять».

Нові господарі будинку вирішили в ньому кардинально нічого не змінювати.

Залишили велику піч, зберегли усі кімнати – зокрема, вітальню, спальню і парадний вхід

«Єдине, що ми переробили – це колишню фотолабораторію Івана Карпова, в якій він «чаклував» над своїми знімками. Тут у нас невеличка кімната. Веранду ми перетворили на коридор, а чулан – на ванну».

Зберігся до наших днів і двоповерховий сарай на подвір’ї. Тетяна Печко згадує, що другий поверх був зроблений зі скла – там знаходилася фотостудія Івана Опанасовича. Зараз споруда повністю дерев’яна, але сходи, які ведуть на горище, Тетяна Печко вирішила залишити.

Автор: Світлана Ковальчук

На виході із сараю на стіні висить дерев’яний ціпок фотографа, на підлозі стоїть залізна банка з-під олії, на якій ще можна побачити текст реклами тих часів. Все, як і майже 100 років тому.

Тетяна Печко зізнається, що свій будинок дуже любить. «Я тут народилася, виросла. Мій дім подобається усім моїм рідним і друзям. Всі, хто у мене тут був, говорять: «Як у тебе тут добре!» Діти, коли приїздять сюди, допомагають його ремонтувати.

Одного разу зять хотів осучаснити будинок – обшити його сайдінгом, але я не дозволила

Шосткинка стверджує, що не лукавить, коли «освідчується в коханні» своєму будинку. І які б трагічні долі не спіткали у минулому його господарів, пані Тетяна вірить – ця садиба є живим свідком історії Шостки, а відтак, заряджає силами, здатними робити вчинки, якими б пишалися майбутні покоління.

Приєднуйся до нас у Viber до Корисна Шостка

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися